1

Обережно! Спойлери!

Література, за визначенням літературознавчого словника Гром’яка-Коваліва, - це різновид мистецтва, власне, мистецтво слова, що відображає дійсність у художніх образах, створює нову художню реальність за законами краси. Письменницькі вправи Ірени Карпи навряд чи можна назвати "літературою" з огляду на визначення самого поняття.
Перше, що аж ніяк не відповідає законам краси - це мова авторки. Звичайно, я розумію, серед молодих літераторів модно вживати ненормативну і, подекуди, табуйовану лексику. Але так кількість, що її вживає Карпа, просто викликає відразу. Протягом всього тексту, через кожні 150-200 слів можна натрапити на "блювання", "кашляння", "посцяти на вулиці", "срака", "секс" та багато інших подібних лексем. Можливо, таким чином Карпа хотіла бути "ближче до народу", але література - не бездумне копіювання дійсності, а творіння художньої реальності.
Але й з "реальністю" маємо проблеми. Історія Євки розказана читачеві, мабуть, через марення/спогади/чи_щось_на_зразок_цього (бо в нормальному, адекватному стані подібне писати важко) третьої особи. Намагатися вловити хоч якийсь натяк на сюжет, запам’ятати хоча б пару імен героїв. або те, що сталося з героїнею - марно. За 10 сторінок після прочитаного вже не пригадується, що ж там відбувалося. І справа зовсім не в тому, що це безсюжетна проза або ж я неуважна читачка. Писанина Карпи настільки пуста, що жалієш втраченого часу на цю книжку.

Сказати, що вона цікава? Ні.
Вона пізнавальна? Ні.
Вона викликає емоції? Ні.
Вона має глибоку ідею? Знов ні.

Чудово. Можна спробувати проаналізувати образ Євки, але все, що можна сказати з цього приводу - дівчина з рудим волоссям, яка протягом твору постійно згадує про Даню (напевне, коханого). Вона живе незрозуміло де (ближче до середини твору все-таки дізнаємося, що в Києві), ходить в якіст походи, вживає багато алкоголю, має сексуальні стосунки з кількома чоловіками, зрештою, робить вигляд, що навчається в університеті. До чого це все? До того, аби читач дізнався, що наприкінці Євка помре дурнуватою смертю? Краще б зразу - про смерть, бо всі ті події з життя не несуть жодного змістового навантаження.
Протягом твору Карпа хоче відверто похизуватися своєю філологічною освітою (правильною вимовою прізвища Фройд, середньовічним епосом Калевалою, знанням термінів на кшталт Entartete Kunst, і, звичайно, посиланнями на Андруховича). Добре, Ірено, читач дізнався, що Ви розумна, але розуму мало для того, що писати літературні твори, потрібен хоч якийсь хист до цієї справи.
Зрештою, додати більше немає чого, бо навіть немає за що зачепитися. Це не література, це не графоманство, це просто набір речень.