5

Зараз нас називають дітьми війни. Якось це не правильно. Війна вмивається людськими слізьми, живиться тисячами загиблих людей, запиває їх людською кров'ю, йде по кістках, руйнує не лише міста та села, але й душі. Вона жорстока, вона - вбивця, вона - розлучниця, вона відібрала, вкрала та зжерла, нещадно проковтнула наше дитинство. Війна не може мати дітей, а нас чомусь називають дітьми війни...

Роман "Не вурдалаки" - неймовірно прониклива історія кохання, історія про гарно прожите життя, коли не соромно озирнутись назад, бо після себе можна побачити багато років тяжкої сумлінної праці, повагу своїх учнів та чтетверо дітей та дванадцять внуків.
Життя головних героїв було тяжким: вони пережили Другу світову війну, перші повоєнні роки та тяжкі 90-ті. Але Марійка та Роман намагалися бачити прості буттєві радості в кожній хвилині свого життя. Вона разом пережили всі злети і падіння, радість і лихо, та по при всі незгоди уберегли свою родину.

Життя - відрізок між народженням та смертю. Воно таке непередбачуване! Іноді у ньому течія спокійна та гладенька. Іншого разу нагадує гострошпилеву будівлю, часом схоже на кімнату, у якої є чотири стіни та немає вікон та дверей. Бувають моменти, коли людина натикається на броньовані металеві двері з величезним замком.

На мою думку, цю історію життя повинен прочитати кожен: від молоді до старшого покоління, оскільки книга сповнена життєвої мудрісті, любові до навколишнього світу та неймовірної жаги до життя.