5 За Україну!

Ні вдихнути, ні видихнути.
«І коли минеться ця братерська різня, грабіжка та розбій в Україні?! От хоч би одним оком зазирнути в золоту книгу і прочитати там долю нашого рідного краю, нашої любої неньки України! Гей ти, рідна, дорога країно! Широко ти, неосяжно розкинулася, мальовниче обгорнулася гаями, причепурилася рясними ланами, оперезалася річками блакитними, прикрасилася селами біленькими... всім наділив тебе бог, красуне наша, тільки от чомусь щастя-долі не дає поки, чи за гріхи твої, чи за достатки!! Жити б нам на тобі приязно, багатіти та радіти, так ні ж,— кожне заздрить на твої розкоші і з мечем та вогнем геть жене твої діти, віднімаючи у них все — і добро, і родину, і життя, і навіть кохання до тебе, до нашої неньки! Скільки ти того горя зазнала — не злічити, не зміряти! Палили, рабували тебе усякі варвари, топтали різні пройдисвіти, шматували свої, хатні, "удільні" чвари, плюндрувала тебе зі сходу насунувша татарва, а тепер обливають кров'ю степи і лани твої свої ж брати в спілці з невірою... А все ж таки не доконають дітей твоїх кревних — стоять вони непохибно і стоятимуть до загину за свою змучену неньку і, доки світ сонця, ні за які скарби, нізащо в світі не продадуть своєї любові до тебе, наша люба вітчизно!..»
І більше немає слів, тільки сльози пекучі котяться. Тому що кожне слово - правда. Десятки років пройшли, а моя рідна України все ще відбивається від пекельної навали вже нових варварів, які на весь світ оголосили себе братами, роками плекаючи і прививаючи цю думку, щоб мати привід зі зброєю прийти «визволяти» мій народ. От тільки від кого, незрозуміло.

Важка книга. Особливо важко читати її зараз. Але потрібно, тому раджу кожному українцеві. Адже вона ніби описує сучасність, тільки тими, давніми подіями. 150 сторінок читалась як 1500, от чесно. Десь днів п‘ять я витратила на неї. Просто було дуже боляче. Підозрювала, що все скінчится трагедією, адже все показувало, що наші козаки і козачки не здадуться.

За Україну вмирають і зараз її сини і доньки. За Україну, вільну і незалежну, за святу віру, за мирне небо, за жовті лани, за червоні маки на них.
«— Ну, дорогі мої друзі і браття, — за святу віру, за волю, за нашу матір Вкраїну і за вас за орлят! Хай вороги не потішаться нашою полохливістю та покорою, а хай у сто крат заплатять за кожну душу козачу! Покажемо, братці, цілому світу, як ми уміємо за праве діло стояти, як ми уміємо весело й умирати.»

Неймовірна історія. Читати і перечитувати. А нова історія уже пишеться моїм народом.

Ни вдохнуть, ни выдохнуть.
«И когда пройдет эта братская резня, грабёж и разбой в Украине?! Вот хоть бы одним глазом заглянуть в золотую книгу и прочитать там судьбу нашего родного края, нашей любимой матери Украины! Эй ты, родная, дорогая страна! Широко ты, необъятно раскинулась, живописно обернулась рощами, принарядилась обильными полями, опоясывалась реками голубыми, украсилась беленькими сёлами... всем наделил тебя бог, красавица наша, только вот почему-то счастья-судьбы не дает пока, или за грехи твои!! Жить бы нам на тебе дружелюбно, богатеть и радоваться, да нет, каждое завидует на твои роскоши и с мечом и огнем гонит твои дети, отнимая у них все — и добро, и семью, и жизнь, и даже любовь к тебе , к нашей мамочке! Сколько ты горя испытала — не счесть, не измерить! Курили, грабили тебя всякие варвары, топтали разные проходимцы, терзали свои, домашние, "удельные" дрязги, разоряла тебя с востока надвинувшаяся татарва, а теперь обливают кровью степи и поля твои же братья в союзе с неверием... А все ведь не доконают детей твоих кровных — стоят они непогрешимо и будут стоять до погибания за свою измученную мать и, пока мир солнца, ни за какие сокровища, ни за что в мире не продадут своей любви к тебе, наша дорогая отчизна!..» >
И больше нет слов, только слезы жгучие катятся. Потому что каждое слово – правда. Десятки лет прошли, а моя родная Украина все еще отбивается от адского нашествия уже новых варваров, которые на весь мир объявили себя братьями, годами лелея и прививая эту мысль, чтобы иметь повод с оружием прийти освобождать мой народ. Вот только от кого, непонятно.

Тяжелая книга. Особенно тяжело читать ее сейчас. Но нужно, поэтому советую каждому украинцу. Ведь она как бы описывает современность, только теми, давними событиями. 150 страниц читалось как 1500, вот честно. Где-то пять дней я потратила на нее. Просто было очень больно. Подозревала, что все кончится трагедией, ведь всё показывало, что наши казаки и казачки не сдадутся.

За Украину умирают и сейчас ее сыновья и дочери. За Украину, свободную и независимую, за святую веру, за мирное небо, за желтые поля, за красные маки на них.
«— Ну, дорогие мои друзья и братья, — за святую веру, за волю, за нашу мать Украину и за вас за орлят! Пусть враги не порадуются нашей пугливостью и смирением, а пусть сто раз заплатят за каждую душу казачьей! Покажем, братцы, всему миру, как мы умеем за правое дело стоять, как мы умеем весело и умирать.»

Невероятная история. Читать и перечитывать.
А новая история уже пишется моим народом.