4 Немає такого закону, щоб людина голодувала

З Гемінґвеєм я подружився не одразу. Кілька років тому читав кілька його творів і все здавалося нудним та прісним. Проте минулого року я натрапив на розповідь "Недовге щастя Френсіса Макомбера" і відтоді у мені засів Гемінґвеєвий стиль. Я цілий рік виношував жагу прочитати його книги, ще трішки дозріти до них. І ось я читаю "Мати та не мати" і читаю на одному подисі. Як тільки цей чолов'яга умудряється на одній сторінці передати характер персонажа? Чи одним реченням описати картину того що відбувається? Мені ця його різка манера оповіді нагадала склейку кадрів фільму. Кілька митей, але море емоцій.

– Ви рибалка? - Так, сер, - сказав Гаррі. - Як же ви ловите рибу однією рукою? - Запитав широколиций. - Дуже просто: удвічі швидше, - відповів Гаррі.

Тепер до роману. Книга читається дуже швидко, проте є одне зауваження:
інколи не зовсім зрозуміло для чого введені деякі персонажі. (Хоча я впевнений, що при наступному прочитанні я складу цей Ернестів пазл.) Знаєте, книга нагадує стару сосну над схилом моря, кострубату, напівзасохлу, проте дивиться вона щодня на прекрасне (інколи грізне) море.

Вдалі вечори зазвичай не запам'ятовуються, правда ж?

Хочу сказати кілька слів про мораль книги. Ми маємо життєпис Гаррі Моргана: бідняка рибалку, що вирішує зайнятися контрабандою через те, що потрібно кормити сім'ю. Також уривчасто ми споглядаємо за скотським життям Гордона. Багатій-письменник має гроші проте не має щастя, а Гаррі навпаки- має сім'ю з коханою дружиною та не має грошей. Автор дає нам їжу для роздумів: має той у кого гаманець лопає від грошей, чи той у кого серце вміщає великий об'єм любові.