5

Норвезький письменник. Помер 1970 року. Його останній роман.

Історія двох 11-тирічних дівчаток, дуже коротка у часі, але дуже трагічна у житті. Розповідь про їхню дружбу, точніше про один вечір, коли Сісс та Унн наважились щиро зізнатися у внутрішньому нестримному прагненні дружити одна з одною. Наступного дня Унн навічно зникає у льодяному замку, котрий існує лише взимку завдяки водоспаду неподалік та найлютішим морозам. Подій дуже мало, і ті розвиваються повільно, звільняючи тим самим простір для їх найповнішого пережиття та переосмислення.

Насправді немає сенсу переповідати тут вчинки, думки та почуття героїв, бо це виявиться жалюгідною спробою показати те, що потрібно пережити. Здавалося б, книга має закінчитися знайденням тіла дівчинки весною, коли стіни замку ослабнуть і врешті впадуть. І більша частина книги наче б то до цього і підводить. Але це було б очевидним та найпростішим фіналом. А особливість тексту власне у внутрішній метанойї щодо читання. Немає тої жагучої напруги, що не в силі втримати вуздечку моєї уяви і дозволити просканувати останні сторінки, аби врешті побачити фініш. Навпаки, до кінця книги ще з більшим апетитом пережовуєш кожну рефлексію та кожен діалог, котрий у майже неінформативний спосіб привідкриває завісу найголовнішого. Так, саме привідкриває, а не подає на тарілочці готове для споживання м'ясо, ще й приправлене надмір спеціями.

Можливо я занадто ідеалістично сприйняла цей текст, не висовуючи жодних претензій. Але я люблю літературу, котра ще довго після прочитання віддихується у мені, доповнює мій душевний спокій новими роздумами, зрештою провокує читати ще і ще - але ще не сьогодні, одразу після цього нового досвіду. А завтра, післязавтра, втамувавши пережите передуманим.