4 Андеграунд для підлітка / Андеграунд для подростка

(укр)

Мені чотирнадцать, а надворі дві тисячі сьомий. Кращого часу, щоб прочитати цю книгу, просто не існує. Найгарячіша фаза підліткового бунту, пошуки свого місця у цьому світі, а поруч з тобою розгул найрізноманітніших субкультур: готи, панки, емо - вибирай на свій смак. Та ще й українська сучасна література, яку я в ті часи поглинав просто тонами.

Звісно, "Трохи пітьми" з усім тим трешом, матюками, дикуватими героями та абсолютно повною відсутністю лінійного сюжету стала однією з моїх улюблених книг в ті часи. Вона просто схематично відображала, що насправді творилося всередині мене самого.

В дорослому віці я вирішив її перечитати. І знаєте, при всіх її недоліках, трешовості і матюках, вона все ще викликає досить яскраві емоції. Ті самі, родом із підліткового віку, коли світ здається надто великим, але тобі у ньому все одно не знаходиться місця.

"Трохи пітьми" точно не потрібно сприймати всерйоз. Це андеграудна психоделічна історія, тут немає майже ніякої літературної цінності. Стиль Дереша схожий на Паланіка, але з явним українським флером. Він робить акцент не на подіях, а на героях та їх емоціях, оголює темні закудки душі, куди зазвичай людина не хоче заглядати.

То дивно, місцями навіть огидно, але працює.

В чотирнадцять років "Трохи пітьми" показала, як я сприймаю світ на рівні емоцій. Темним, похмурим, диким, незрозумілим. І саме це розуміння зробило її однією з улюблених. Ба навіть прочитання у дорослому і свідомому віці не надто сильно похитнуло її позиції. Я просто згадав, які враження отримав тоді, у свої чотирнадцять.

Впевнений, що більшість читачів вважає її лютою сранню. І вони праві. Ця книжка - срань. Але саме та срань, яка була потрібна підлітку в 2007, яка хоч трохи, але допомогла йому розібратися у своїх почуттях та емоціях. І тоді вона отримала беззаперечну 10.

Зараз же я ставлю їй 8. Я розумію, що це дикий алес, але нижче поставити просто не можу. Підліток, який ще живе в мені, не дозволяє.

8 з 10.

//

(рус)

Мне четырнадцать, а на улице две тысячи седьмой. Лучшего времени, чтобы прочитать эту книгу, просто не существует. Самая горячая фаза подросткового бунта, поиски своего места в этом мире, а рядом с тобой разгул разнообразных субкультур: готы, панки, эмо - выбирай на свой вкус. Да еще и украинская литература, которую я в то время поглощал просто тоннами.

Конечно, "Немного тьмы" со всем тем трешом, ругательствами, диковатыми героями и абсолютно полным отсутствием линейного сюжета стала одной из моих любимых книг в то время. Она просто схематически отражала, что происходило внутри меня самого.

Во взрослом возрасте я решил ее перечитать. И знаете, при всех ее недостатках, трешовости и матах, она все еще вызывает достаточно яркие эмоции. Те самые, родом из подросткового возраста, когда мир кажется слишком большим, но тебе в нем все равно не находится места.

"Немного тьмы" точно не стоит воспринимать всерьез. Это андеграундная психоделическая история, здесь нет почти никакой литературной ценности. Стиль Дереша похож на Паланика, но с явным украинским флером. Он делает акцент не на событиях, а на героях и их эмоциях, обнажает темные закоулки души, куда человек обычно не желает смотреть.

Это странно, местами даже отвратительно, но работает.

В четырнадцать лет "Немного тьмы" показала, как я воспринимаю мир на уровне эмоций. Темным, мрачным, диким, непонятным. Именно это понимание сделало ее одной из любимых. И даже прочтение во взрослом и осознанном возрасте не слишком сильно поколебало ее позиции. Я просто вспомнил, какие впечатление получил тогда, в свои четырнадцать.

Уверен, что большинство читателей считает ее лютой сранью. И они правы. Эта книга - срань. Но именно та срань, которая нужна была подростку в 2007, которая хотя бы немного, но помогла ему разобраться в своих чувствах и эмоциях. И тогда она получила беспрекословную 10.

Сейчас же я ставлю ей 8. Я понимаю, что это дикий алес, но ниже поставить просто не могу. Подросток, который еще жив во мне, не позволяет.
8 з 10.