5

Олексію Толочку вдалося перетворити доволі специфічну тему літописознавства (хто хоч раз бачив, як виглядає праця на цю тему з її детальними технічними описами зшитих зошитів, паперу, позначок на полях і поміток, зрозуміє) на цікаве читання. Я навіть кілька разів посміявся. Приємно, що нове покоління істориків взяло на оззброєння західну манеру викладення сухих фактів живою мовою.

Отже, про книжку. Взявся за неї через те, що фальсифікація давньоруських літописів є невід'ємною частиною більшої картини – фальсифікації російської історії. Власне, про один з аспектів цієї кропіткої праці, якою займалися в Росії протягом кількох століть, і пише Толочко.

Справедливості заради, варто сказати, що вигадаючи свої так звані «татищевские известия» і безстрашно втручаючися в тексти літописів, а часом навіть вигадуючи їх, Татищев керувався не ідеологічними мотивами, а суто особистими. Як зауважує Толочко, Татищев щиро вважав, що саме так до історії і треба підходити – творчо, белетристично. Детально, я би навіть сказав, садистські, розбираючи всі вигадки Татищева, Толочко втім не засуджує свого давнього колегу, скоріше намагається розібратися, чому так сталося, як і чому вже більше 200 років Татищев продовжує явно чи підспудно існувати в історичній науці як надійне джерело інформації. Заодно автор ділиться й більш загальними роздумами про роботу історика, про те, як мінялися принципи професії і баланс між "фактом" й неминучими "інтерпретаціями фактів".

Есть глубинная тяга историков к вымыслу. В головах историков реконструированная ими "история как она состоялася" имеет легитимность высшую, нежели отрывочные, неполные, а порой и откровенно тенденциозные "источники"... Историки глубоко скептичны по отношению к источникам. Они подвергают источники перекрестным допросам "с пристрастием", и если ответы не удовлетворяют их, не останавливаются перед тем, чтобы подвергнуть их откровенном насилию. Воскрешая мир прошлого из небытия, трудно не поддаться искушению и не почувствовать себя демиургом, творцом и хозяином созданного собственным воображением мира, и не рассказать о нем так, как "могло произойти", а не так, как о том говорят источники.

Я сочту одну из задач этой книги выполненной, если она восстановит репутацию Татищева-историка. И я буду полагать, что книга достигла своей цели, если репутация Татищева-"летописца" окажется разрушенной.

Як на мене, обох цілей Толочко досягнув, заодно (повторюся – це було непросто) зумівши зробити читання такого вузькопрофільного дослідження задоволенням. Але всіх, хто візьметься за книжку, попереджаю – як би там не було, треба бути готовим до величезної кількості технічних деталей, прискіпливих порівнянь текстів. Все-таки це наукова праця, а не роман. Але всім, хто цікавиться історією, думаю читати буде цікаво.

бкврм