3 Спойлер Книгу потрібно сприймати як казку

Абсолютно випадково потрапила мені до рук книга Софі Кінселла «I owe you one», враження після себе вона залишила неоднозначні.
Найперше і головне для мене, одразу, першим реченням нас знайомлять з головною героїнею Фіксі, у якої є пунктик такого собі перфекціонізму: будь-яка проблема, що трапляється Фіксі на очі, має бути вирішена. Але нас не попереджають, що буквально кожен персонаж має свої пунктики. При чому, як то кажуть, якщо у річку, то з головою. Ніби персонажі живуть, кожен у своєму світі і максимально вирвані з реальності. Сім’я головної героїні має власний бізнес – магазин товарі для дому, який працює достатньо довго, щоб мати своє цільове направлення, сталий асортимент (наскільки це можливо в умовах ринку), а головне – постійні покупці. І коли мама – голова сімейства, власниця магазину бере, чи не першу в житті, відпустку, передаючи кермо правління своїм 30-річним дітям – усе починає крушитись. У кожного своє бачення бізнесу і вони ведуть себе як лебідь, щука і рак. Ба більше, 30-річні люди поводять себе як підлітки: «не чіпайте мене», «я сам(а)», «я краще знаю», попусту нервуються, скандалять. У своєму житті я не зустрічала подібних людей, тому мені було складно повірити персонажам.
І коли книга перевалила за половину, і мене в черговий раз почало бомбити з ситуацій, діалогів, а іспанський сором не покидав мене, я зрозуміла, що припустилась помилки. Я з самого початку намагалась сприймати книгу серйозно, шукати логіку, аналізувати. Але художня література на те і художня, щоб відійти від реальності у вигаданий світ. Насправді книгу «I owe you one» потрібно сприймати більше як казку. Бо нашій головні героїні необхідно врятувати бізнес батьків, а також своїх брата і сестру від їх же демонів, навчитись відпускати образи минулого і зрозуміти просту істину «любов може бути жорстокою». Книга нас вчить, що любов до близьких не завжди солодка, іноді потрібно додати ложку дьогтю до бочки меду. Сліпо вирішити проблему рідної людини часто може стати ведмежою послугою, краще допомоги справитись самотужки. А допомогою може стати навіть щира бесіда, коли двоє чують і прислухаються один до одного.
А ще у книзі є любовна лінія, яка трохи притягнута за вуха, як на мене. Я не повірила у почуття…
Моя загальна думка – непогано. Книгу читати легко, швидко. З «I owe you one» можна відпочити, без навантаження на гостросюжетні повороти. Чудово підходить, щоб провести один-два зимніх вечора.