4

Почитала я оповідання з цієї збірки, і накрило мене почуття повної і безповоротної безвиході.
Насправді, там про страшні речі. Про те, як бідну жінку гонять на панщину, а її хвора малесенька дитина, залишена на свекра, помирає. А він думає, що спить. Про те, що молоду дівчину можуть забрати прямо з двору, знущаются, осоромлюють, везуть десь далеко, розтоптують, і вона помирає. Про те, як у молодої жінки забирають спочатку свободу, потім чоловіка, а потім - дітей, і вона знову ж таки помирає серед чужого люду. Всі жахи кріпаччини у всій красі. Смуток та похмурість, що безроздільно панують у кріпацьких селах.
Але цього Марку Вовчку показалося мало. Тому вона написала ще про силуване заміжжя, що закінчується смертю дівчини. Про жорстоких чоловіків, що вбивають своїх дружин. Про свекрух, які збувають зі світу невісток, хороших, працьвитих і добрих. Про розлучених закоханих, які або помирають від нудьги, або накладають на себе руки. І навіть про підступну дівчину, яка зачаклувала свою суперницю (звичайно, усі в кінці померли).
Мова твору, образ оповідача - безпосереднього учасника подій - робить свою справу. Читаючи, розумієш, що оце такі будні. Що зе ЗВИЧАЙНІ ЯВИЩА. Що так воно було. І стає дійсно страшно.

Єдиний світлий промінчик - кілька оповідань з щасливим кінцем, але то крапля у морі, навіть говорити немає про що.