5

Я є особа, травмована шкільним курсом літератури й значною кількістю бібліотечних масових заходів, написаних нашими неповоріткими, закоснілими методистами. Замість любові й розуміння в моїй душі вкорінено ненависть та скуку. От тепер знову "вчусь читати". Автори і герої, вільні від недолугого розбору на цитати та риси характеру, один за одним опиняються серед любимих.
"Моя" Ліна Василівна (як-от і "мій" Коцюбинський" та Квітка Основ'яненко, а з ними ще й Гі де Мопасан в парі із Віктором Гюго й багато-багато інших) з'явилась, коли настала моя черга провести бібліотечний літературний вечір із заїждженою назвою. Щось на кшталт "Життя іде, і все без коректур..." В якийсь момент я обнагліла і почала "тирити" у методистів з робочого столу сценарій й переробляти його на щость таке, щоб люди не в носі колупались, а змогли побачити й почути.
Про Ліну Костенко знала тільки те, що її люблять всякі зануди, як от моя завідувачка читальним залом. Й те, що в школі я її творчість певно-то проспала. А щоб розповісти людям щось путнє, слід було оцінити її лірику самій. Тому впевнено витягнула з полиці першу-ліпшу збірку, відкрила її навмання. А там... "Несе Полісся в кошиках гриби..." Миттю подумки опинилась в нашому неймовірному сосновому лісі, відчула терпкі запахи грибів і прілого листя. По лиці прмайнув вітерець, що колише корабельні сосни, а за вії зачепилась легка осіння павутнинка. Обожнюю ліс - це моє місце сили. Геніальна Ліна Василівна протягом секудни умудрилась серед зими розгорнути й згорнути мою осінню душу. Усе - я пропала. В той день на добру годину, аж поки колега не струсила мене за плече й не спитала, що я таке цікаве читаю, що аж світу навкруги не бачу. Й назавжди. Мама подарила мені цю збірочку, вона стала настільна. Кожен день її відкриваю навмання - своєрідне гадання, а який сьогодні вірш мені подарую Ліна Василівна. Я читаю її поезії не очима, а серцем. Сьогодні маю таке:
Сніги в снігах. Ріку скувала крига.
І вербам руки з холоду звело.
Біжить вовчиця - мати -роздобига,
зеленим оком світить на село.

А те село давно уже як привид.
І смерть пройшла лісами напролом.
І хмари йдуть. І місяць губи кривить.
І виє в ніч вовчиця за селом.