5 Неймовірна книга

#читаюнонфікшн

"Книжкові злодії.  Про нацистські розкладання бібліотек Європи та спроби повернути літературну спадщину"


Я не ходжу в бібліотеки. В школі ходила, в університеті теж, але це було рідко та лише з потреби. Я люблю купувати книги, збирати їх. За останні 4-5 років я купила більше 200 книг і зупинятись не збираюсь ( та і вдома кількість книг в бібліотеці вже перевалила за 1000). А ось бібліотеки мені подобаються лиш атмосферою, бо книги тут чужі. Чиїсь... Цікаво коли виникло це відчуття?

Андерс Ріделл задумав і здійснив дуже амбітне дослідження: дослідив шляхи розграбування бібліотек та приватних колекцій по всій Європі та чи повернулись вони власникам.

Розділи поділені за містами, основними "центрами розграбування" книг: Берлін, Веймар, Мюнхен, Вільнюс, Париж, Салоніки, Рим, Амстердам.  Ці міста та їхні колекції найбільше постраждали від пожадливості верхівки Вермахту. Гітлер, Гіммлер, Розенберг "роздирали" книги між собою. Що вважали, за нецікаве та непотрібне рейху спалювалось або йшло на переробку. Сотні, тисячі, мільйони книг було вивезено, скільки ж, а то і більше було знищено.

Нацисти систематично та вправно вивозили бібліотеки євреїв, як суспільні, так і особисті. Але не лише туди вони потягнули свої загрубущі руки. Російська емігрантська бібліотека Тургенєва, українська бібліотека імені Симона Петлюри, польська емігрантська бібліотека в Парижі були розтягнуті і практично зникли з лиця Землі. 

Детально на історичному тлі автор описує весь жах розграбувань. Від найжахливіших деталей та смертей в концтаборі.  Автор навіть пише  про бібліотеку в концтаборі "Терезієнштанд" - і це жахливо. 

Викрадення, використання,  переховування, зберігання - все це лиш половина історії. У 1945 році війна закінчилась і шлях повторився знову.