3

Декамерон – книга, в якій десятка – просто магічне число. Десять талановитих письменників, десять оригінальних творів десяти останніх років. Просто десятка в кубі.
Софія Андрухович, Любко Дереш, Анатолій Дністровий, Сергій Жадан, Ірена Карпа, Світлана Пиркало, Світлана Поваляєва, Тарас Прохасько, Наталка Сняданко, Сашко Ушкалов представили свої оповідання, кожне з яких – окрема історія, а разом – книга на 320 сторінок коралового кольору і з сердечками на звороті.
Ця антологія, ніби дзеркало, відображає українську літературу перших років нового тисячоліття. Яка ж вона, сучасна українська література? З огляду на прочитану книгу, різна, непередбачувана, загадкова, іноді дивна, часом різка, як і саме життя.
Автори книги не мали жодних обмежень щодо жанру, стилю чи тематики. Перед ними не ставили конкретних завдань. Вони були вільні у своєму творчому пошуку. Але на диво в більшості творів присутня тема любові. Саме любові, а не кохання. Адже поняття «любов» значно ширше і може включати різноманітні емоції та прояви людської душі. Так і в цій книзі.
Любов – це і пристрасть, і милосердя, і симпатія, і кохання, і відчай, і розлука, і втрата, і очікування, і таємниця, і пошук. Любити можна не лише людину, а й цукерки, фрукти, ковбасу… (Ірена Карпа). Любити можна єдину мить (Світлана Поваляєва «Атракціон»), а можна чекати кохання двадцять років (Deadline емоцій). Любов можна зустріти у найгіршому готелі міста (Сергій Жадан «Вона знає всі шлягери цього року») і на британському сайті знайомств (Світлана Пиркало «Життя. Цілувати») Усі прагнуть любити і кожен робить це так, як може і як вміє.
Історії нагадують окремі кадри або серії фільму під назвою Життя. А ще чомусь виникають асоціації з фотокартками в альбомі.
Напевно пройшли ті часи, коли література вчила чомусь доброму і вічному. Зараз це вже не актуально і називається повчанням та моралізаторством. Сучасна література показує неприкрашену дійсність, яка обов’язково має бути сірою і безперспективною. Принаймні після прочитання книги мені так здалося. Можливо і треба показувати життя не в рожевих тонах, а таким яким воно є насправді. Але ж кожен його бачить по-своєму. Та мені здається, що кожне нецензурне слово не додає історіям правдивості і життєвості.
Не знаю, чи зігріє вас ця проза у погану погоду, як говорить Андрій Курков, але якщо до ваших рук потрапить коралова книга із сердечками на звороті – почитайте, і можливо у вашій власній книзі Життя з’явиться ще один абзац.