4

На мальовничому Закарпатті під ногами магічно-містичної гори Ловачки міститься село. На перший погляд це звичайне село, але якщо пригледітися, то тут є Мексика і Бразилія, Аргентина і Палестина, тече річка Амазонка, а найвищий присілок, де стоїть родова хата найголовнішого героя Митрика, зветься Небесі. Найголовніший – бо від його імені ведеться оповідь. Найголовніший, бо у романі всіх героїв можна назвати головними, адже всі вони яскраві, колоритні характери. Митрик живе із батьком, бабою Фіскарошкою та дідом Соломоном. Але справжні імена родаків – Марія та Михайло. І це не єдині «диваки». Поряд живе старий вчитель пан Фийса, а серед рідні є Напольйон, Мусоліні і Мікроба (Чеська Мікроба), Вірус і Бактерія, по селі ходить Динамітка, Гебельс, Берія, Кутузовка, Піфагора, Марганцовка і т.д. А все тому, що мати прізвисько вважалося за велику честь. «Якщо сельчанин залишався без прізвиська і жив тільки за офіційним іменем, це означало, що цій людині суджено було з’явитись на світ безликою».

Митрик, дитина добра, але просто не вписується у рамки цього життя. Він бунтар, а таких постійно намагаються присмирити. Кількість разів, коли хлопця виключили із школи, не можна порахувати. А кількість прізвиськ, які йому дали рідні та односельці можна, за його ж словами, заносити у книгу рекордів Гіннеса. Осел рогатий, мальфун таркастий, перший помічник люцифера, злий сікурантош, осел мантафунський, рогата свиня, потомок кровожадного ящера, їжак нечесаний, шкодливий гунцут, гаспид, сатана рогата, либорюх килатий, антихрист, здохляк і найчастіше – збийвич. А дитина лише тягнеться до знань (як може) та виказує свою любов (як може). Якщо ж пан вчитель каже, що люди походить від мавпи, то і Ленін від неї походить, чи не так? Або ж з великою любові до неньо всипати йому в горлянку табак із сіллю, попередньо прив’язавши ногу до ліжка. Поділившись із дідом-бабою знанням як по-науковому буде вода та шпірітуш, нагнав на старих такого страху, що баба вирішили почистити криницю від хімії, а дідо, правда, лише на деякий час, відмовився від слив’янки.

Звісно в романі не лише кумедні ситуації з Митром та його родаками, а й повсякденне життя села, чомусь, також кумедне, або ж із філософським або просто життєвим напиленням. Як от історія про Івана з гори Ловачки, або ж історія життя пана Фийси та його сина, чи дядька Митра – Стефана…

Особливого колориту роману дає використання закарпатського (русинського) діалекту. А які в пана Дмитра описи! Чи то природа, чи явище, чи просто почуття…

«Заплющивши очі, я зримо бачив кольори ароматів, чув, як вони тонко і мелодійно звучать. їх можна було спробувати на дотик. І яка тільки музика ароматів тут не звучала – пахло свіжоскошеним сіном, щойно вийнятим із печі житнім хлібом, липовим медом, молодим вином, зібраними звечора у саду яблуками, грушами і персиками, стиглою айвою… У моїй уяві так завше пахне селянське щастя… Ліпше би сказати, так пахне щасливе селянське щастя!»

Я трішки знизила оцінку, бо першу частину – «Так уповідано» - як виявилося, вже читала у складі збірки «Осінь Великих Небес». Текст не дослівний, а перероблений, читалося із неменшим задоволенням, але все одно вже читалося :)

А ще дууууже рекомендую послухати частини цього роману у виконанні автора! Він начитував їх для Українського радіо. Це просто бімба!