5

Все почате з помилок завжди має згубний кінець для справи.

Твір європейського масштабу...для багаторазового прочитання..
поєднує в собі безліч протиставлень, які зразу і не побачиш. Зокрема добро і зло, старе і нове...Це роман, над яким потрібно думати. Сам Осьмачка його називає повістю, але дослідники наголошують, що він має романне мислення, тому, "Старший боярин" класифікують як роман. До речі, єдиний роман його, де немає пекла..
Він насичений етнографізмом, пристрастю, міфичними легендами, демонічними уявленнями про світ,тугою за патріархальним устроєм.
Коли вперше читаєш роман, то він захоплює тебе своєю чарівністю, міфічністю, сюжетом, мовою, яка у Тодося Осьмачки дійсно співоча і чарівна. Особливо захоплюють описи природи, які противставляются тій тривозі та життєвим негараздам героїв. Коли вичитуєш цю гармонію в рядках, думаєш, хіба можливо, щоб такі негаразди дійсно траплялися в житті..

Видно було, як красувалися жита і стояли густі зелені пшениці, над якими звисали кібці й дзвеніли жайворонки. А їм знизу здавленою луною відповідали перепелиці хававканням... Дикі качки та лиски з польових озер криком. І лисиці, скликаючи лисенят гавкітливим лящанням... А бджоли, оси і джмелі тягли через поля свою окрему, гостру і тужливу прекрасну мелодію, і теплішу, і яснішу за сонячне гаряче проміння. І здавалося, що то над українськими полями гудуть луни від тих дзвонів, що в давніх давнах прогомоніли з усіх земних церков на радощі людям у великі свята.

Тодось Осьмачка сумує за старим укладом життя, тим патріархальним, де була родина, сім'я, не було ворожнеч..він ідеалізує село, представляє його ідеальним і водночас показує його руйнацію...митцям на зламі столітть боляче це було спостерігати, оскільки вони ще знали те село, якого не знаємо вже ми..і дійсно, інколи сумно, що про співочість, красу українського слова ми можемо дізнатися лише з книжок..
Коли читаєш роман вперше, то дійсно відчуваеш естетичну насолоду, відчуваєш, як мозок намагається вихопити деталі, зрозуміти, зв'язати все докупи. Але так можливо лише при детальному та уважному прочитанню вдруге..
Надзвичайно цікаво аналізувати цей твір. Відчуваєш, як дійсно відкриваються таємниці тексту і відчуваєш від цього насолоду..
Що дійсно вперше впадає в око, так це відчуття головного героя Гордія себе у світі..схоже з відчуттям людини Камю і Сартра із "Стороннього" та "Нудоти"..

Він відчув безодню світову як продовження тієї пустки життєвої, серед якої його маленьке серце билося тривогою, чуючи свою приреченість, мабуть, їй, уже світовій пустелі.

Деякі з дослідників вказують на міфічність у стилі Гоголя, що цей міф про Маркура Пупаня схожий з гоголівським..
Дійсно, надзвичайно цікаво поринати у казковий та ідеальний світ, створений Тодосем Осьмачкою. Хочу ще раз прочитати твір уважніше, бо при першому прочитанні багато деталей не запам'яталися..