4 Простота - застава щирості

«Сині двері зліва», книга Артема Чередника, який пише під псевдонімом «Артем Чех». Роман, написаний у 2007 році, став переможцем конкурсу «Молодіжний міський роман» від видавництва «Фоліо».

Книга оповідає про драму життя молодого лікаря Валерія, який вирішив приїхати в столицю зі свого села, щоб знайти своє місце під сонцем. Головний герой намагається знайти свій сенс життя, сподобатися новим сусідам, не потонути в суєті і просто бути щасливим. Ця книга піднімає дуже багато сфер людського миру, але найбільший акцент робить  на пошук себе і свого покликання. Упродовж усієї розповіді автор говорить нам про цінності простоти й не потрібності брехні про себе. Ця історія про людей, про їх помилки й  очікування, про вчинки, але не про погані чи добрі, а про зроблені. Про боротьбу за мрію серед хижаків.

Книга мені сподобалася своєю щирістю і природністю, саме з такими творами хочеться проводити свій вільний час. Історія зовсім не навантажує, навпаки веселить і розслабляє після важкого робочого дня. Книга вражає своїми багатогранними образами і неймовірно приємним авторським стилем написання. Дуже часто,  починаючи ввечері нову главу, я ловила себе на думці,  що вже дуже пізно і пора терміново лягати спати. З таким же успіхом в школі, замість географії, у мене були веселі й  сумні розповіді про своє дитинство в селі від головного героя. Ця розповідь мало кого залишить байдужим. У кожній книзі є те, чому можна навчитися, але тут не потрібно посилено навчатися, з нею необхідно відпочивати, проводити цікаві й смішні обговорення з друзями. Ділитися цитатами з близькими, може, навіть запам'ятовувати їх, щоб зробити свою промову більш природною і невимушеною. Увечері, після всіх зроблених справ, ця книга буде хорошим і яскравим завершенням дня. Якщо говорити про жанр, то трагікомедія саме той напрямок, яким з точністю можна описати кожен рядок в тексті. Автор уміло підносить усі події у книзі, залишаючи читача тільки з приємними емоціями.

Свій відгук хочу почати з аналізу авторського стилю. Артем Чех використовує незвичайну побудову речень. До цього легко звикнути, уже після  закінчення двох розділів ви будете відчувати себе як риба у воді, тож не варто цього лякатися. Автор дуже вміло і вражаюче використовує українську мову. Мова проста, і до книги не потрібен тлумачний словник. Оповідь іде від імені автора, і письменник цим грамотно і цікаво користується. Ремарки від Артема не тільки пояснюють дії в книзі, а й надають певного шарму історії. Часто автор додає свої коментарі до подій, що складає враження більшої природності подій. Кожен герой має свій неповторний характер, у них є свої особливі риси в мові. Напевно, автору довелося виконати чималу роботу, щоб опрацювати особливі слівця і висловлювання кожного з них. Завдяки такій роботі герої не змішуються своїм характером. Навіть якщо читати діалоги без пояснення хто говорить, відразу буде зрозуміло, де  хто. Наприклад, персонаж - сантехнік Ніколай, кожна його фраза видає його як доброго, простого і приємного чоловіка.

«- Алєу! - прокричав Ніколай. - Ти заснув?»

«- Іди, іди, - раптово перейшла вона на ти. - Тільки обережніше. Угумк? (Цитата персонажу Ріта Львівна)

«- Підловила! Підловила! - вкотре почув він галасливий голос Марії Федорівні»

«- Тримай, Куйбідіще! - закричав наш головний герой»

« (Корф) Ця велика галаслива жінка з пишною гривою каштанового волосся, яке, здавалося, було недбало прикручене до її невеличкого черепа, з ледь помітною, але все ж таки пихою називала себе звучним словом консьєрж, більше того, вона називала себе concierge. У це слово вона вкладала щось глибше, ніж просто зміст, що стосувався безпосередньо її професійних обов'язків, вона вимовляла це слово з небаченим, правильніше сказати нечуваним, прононсом, який для поважного й освіченого мешканця цього міста мав здатися як мінімум кумедним, як максимум (давайте дивитися правді у вічі) — плебейським.»

Найголовніше в книзі - це її гумор. Як я вже писала, жанр у книги - трагікомедія, тому історія далеко не весела, але завдяки прекрасному почуттю гумору, автор розбавляє сумне оповідання. Жарти побудовані на простоті : спочатку вони можуть здатися навіть занадто простими, але це ніяк не зменшить вашого сміху при прочитанні кожного з них. Ви будете дуже багато посміхатися. Я часто показувала цитати своїм друзям, щоб розбавити наші розмови чимось веселим. Дуже цікавим є те, що у кожного персонажа свої жарти. У когось чорний гумор, у іншого - саркастичний, а третій взагалі може не жартувати.

«- Алло !!! - прокричав Ніколай.

-У Бірмі ранок? - поцікавився наш головний герой.

-А? - Не зрозумів саркастичного підтексту Ніколай.»

Така різноманітність не тільки говорить про різнобічності автора, а  завдяки цьому не набридають персонажі.

Головний герой в один момент навіть впав у депресію.

«Він не виходив з дому та не відповідав на дзвінки не тому, що зламав ногу та втратив слух, а тому, що у нього почалася депресія.»

Але гумористичний погляд на життя допоміг лікареві вийти з цього недуга, він продовжував бути душевним й добрим, як і до приїзду в столицю. Його не зіпсувало місто, а все завдяки оптимізму. І що найголовніше -  герой не носив рожеві окуляри, він просто намагався ставитися до життя простіше, йому не завжди це просто вдавалася, але завдяки своїм друзям не втратив свого позитивного настрою. Може, персонажі цієї книги наслідували прикладу Полліани з однойменної книги, вони також як ця дівчинка знаходили у всіх, навіть найжахливіших ситуаціях, щось добре і допомагали іншим вести себе також.

«(про візитну картку Ніколая) «Ніколай. Сантехнік « — і телефон. А з іншого — білим на золоті: «Nicolas. Santa Technique « — і знову телефон. З гумором «, — подумки відзначив наш головний герой»

«Руки у тебе ж не граблі? Чи граблі? Та жартую, звісно. Ясно, шо не граблі, а то як би ти тримав трубку? Як цуцик шляпку? — І він розсміявся.»

«Так, нічого особливого: магазин як магазин, але у тому магазині є охраннік, ну, як охраннік — сторож при садибі. Так той, щоб ви знали, називає ладью турою. Я йому кажу, що ладья — вона скрізь ладья, а він мені каже, що це тільки на Півночі всякі уркагани називають туру ладьйою. Я йому одне, він мені інше.»

«З'явилися спільні теми: роздільне харчування, вітаміни, уринотерапія.»

«Це Ізольда, — невідомо, хто її так назвав, але була вона схожою швидше на Людку»

«— Ш-ш-ш, — знову зашипів Ніколай.

— Навіщо ви шипите?

— Я знайшов у себе талант імітатора звуків! — радісно вигукнув Ніколай. — Щоправда, навчився імітувати лише змію, але все ще попереду.»

Атмосфера цієї книги дуже приємна. Цей твір найприємніше читати після важкого трудового дня. Сюжет дуже не мудрий, тут ви не зустрінете несподіваних і неймовірних подій, але,  не дивлячись на це, книга не відпускає до самих останніх сторінок. Тим не менш сюжет логічний, а розповідь послідовна. Родзинкою книги є історії з дитинства головного героя, він часто згадує будь-які події. Його розповіді завжди пов'язані з тим, що відбувається в реальному житті. Він, бачачи будь-які асоціації зі своїми спогадами в дитинстві,  відразу переноситься в минуле. Якраз ці історії і наповнюють в більшій частині сумом цю книгу. Кожна з них закінчується не особливо приємно. Проте це не видається не підлим і мерзенним. Так ви зупините своє читання,щоб осмислити те, про що  дізналися. Багато разів ви будете питати: «Що я прочитав?»- але це ніяк не псує книгу. Автор не відразу дає зрозуміти, з чим пов'язана та чи інша історія в даний момент. Тому завжди цікаво дізнатися, чим усе скінчиться і чому головний герой згадав саме цю подію.

«Наш головний герой ще порозказував різні сільські страшилки, як-от, наприклад, про мужика, що пив безперестану, буянив, ходив селом, когось навіть підрізав, а потім у дружини його онкологію знайшли, грудь відрізали… І що ви думаєте, мужик залишив записку, мовляв, він тепер став посміховиськом для всього села, дружина в нього з однією цицькою тощо, взяв мотузку, пішов у лісок і повісився.»

«З переляку нещасна Марина послизнулася на мокрій дощатій підлозі й упала, заваливши із собою цебра, шалики, ганчірки, а ненажерливі свині, маючи неабиякий хист до ненажерства, потроху-помалу з'їли крихітку Марину.»

Головний герой - центральна особа в книзі, нагадую : розповідь йде від імені автора. Артем Чех створив якийсь особливий зв'язок себе з персонажем. Автор часто порівнює себе і персонажа, докладно розповідає про почуття героя, тому все це додає частинку «миленького» в книгу.

«Тим більше, ані автор, ані наш головний герой математику не переварювали з дитинства»

Не менш важливим є той факт, що головний герой не ідеальний, не все йому дається відразу і швидко, у нього є свої внутрішні проблеми. Невпевненість в собі головна задача доктора.

«Я не можу. У мене комплекси, — перейшов до відвертості, немов до наступу, наш головний герой.»

«Я все фільтрую через себе, немов мідія, розумієте? Все, що відбувається, приміряю на себе: вживаюся,прикипаю, і якщо відірвати, то відірвати з м'ясом…»

Автор напряму не дає нам на розгляд цю проблему, вона не центральний конфлікт. Тим паче розвиток головного героя багато в чому впливає на кінець роману. Історію потрібно читати дуже уважно, тому що швидкоплинні ремарки і фрази можуть показати всю глибину образу лікаря. Також в книзі піднімається питання менталітету.

«Не чув він. От і маєш тепер наслідки. Понаїхало тут всяких.»

До головного героя не всі ставляться добре, він всіляко намагається влитися в міське життя, чи зможе він це зробити і наскільки важливо виявилося це для нього? На це питання автор буде відповідати протягом усієї книги.

У творі чимало часу приділяється пошуку сенсу життя головного героя. Він часто розмірковує, де його місце в Києві або у себе вдома. Головний герой зміг відповісти собі на це запитання. Це підтверджує опрацьованість образу персонажа, він вирішив своє внутрішнє питання, тим самим набрався досвіду. Вирішення цієї проблеми зробило його на крок ближче до розуміння себе і життя.

Інші персонажі дуже різноманітні між собою, автор приписав до кожного з них певні неповторні асоціації, це зовнішність, поведінка і одяг.

«А ще Рита Львівна любила сметану. Про це знали всі, і сама любителька кисломолочного продукту ні від кого цього не приховувала.»

Артем Чех показує дуже великий контраст між міськими і сільськими людьми. Химерна і гордовита мова і поведінка жителів Києва  яскраво зображує всю простоту і щирість головного героя та його друзів.

«Кому потрібен сантехнік-поет? Сантехнік має бухати, а Ніколай ні-ні.»

Такий контраст прямо дає показати непотрібність видавати себе не за того, хто  ми є.

«Знаєте що, давайте начистоту. Не треба мене обманювати, я знаю, що вас насправді звуть не Марія Федорівна Корф, а Віра Євсеївна Куйбіда. Не треба мені голову пудрити, домовились?»

Головний друг Валерія це Ніколай, ця особистість друга за значимістю після приїжджого лікаря. Ніколай є ініціатором багатьох дій головного героя, а значить він один із двигунів сюжету. Роль Ніколая бути носієм великої частини гумору в книжці. Ця людина завжди підтримує свого товариша, у всіх його труднощах. Іноді дає йому поради.

«Купи собі пляшку горілочки, забухай, як порядний мужик, а там видно буде.»

Ніколай людина дуже товариська і доброзичлива, кожен день він кілька разів дзвонить мешканцям будинку, в якому працює, але ні з ким у нього не вийшло створити приятельських відносин. Для головного героя Ніколай став спасінням, тому що він розповідав йому про порядки в їхньому будинку, про всі підводні камені життя в столиці, та став прикладом. Він показує, що, не дивлячись на складність людського положення, важливо залишатися розсудливим. Цього персонажа не зіпсувало життя в місті, він також як і лікар щирий з усіма. У Ніколая є дівчина Рима, яка також є одним з головних персонажів. Ця дівчина наслідує свою матусю, але вчинки матері вчать дівчину тільки поганому. Однак знайомство з Ніколаєм показала їй, що поведінка її матері не правильна, він вчить своїм прикладом оточуючих людей чесності і доброзичливості до всіх людей.

Тепер хотіла б звернути увагу на недоліки. У книжці є дуже багато не потрібних фраз і натяків.

«-Да? — чомусь перепитав Артур. — А я тебе прийняв за цих.

За яких ще цих?»

«Сам мультсеріал нашого головного героя не вразив. Ну, порнуха, то й що? Бачив він уже таке, не маленький.»

«Губи мера були якщо не репродукцією, то копією тих статевих губ з порнухи.»

У контексті історії вони нічого не додають, прибравши їх, все залишиться так як було, але атмосферу гублять. Без них було б краще. У книзі дуже багато подій і різного виду гумору, багато проблем. І книга через такі фрази просто стає перенасиченою. І помітно псує тон оповідання.

Також одним із мінусів може здатися довгий вступ, але якщо сприймати цю книгу більш для відпочинку і розваги, ніж чекати чогось більшого, то це може перетворитися в плюс.

Хочу звернути увагу на опис Києва. У цій книзі він виглядає дуже сірим і запущеним, відчуття, що в місті дуже порожньо.

Я вперше знайомилася з сучасним українським автором, моя зустріч не залишила мене розчарованою. Гумор і цікаві персонажі помітно підіймали настрій протягом всього читання. Я думаю, що ця книга сподобається всім, хто хоче відпочити від повсякденної рутини в супроводі простого гумору й української атмосфери.