4 Мозаїчність сюжету вийшла на новий рівень

Володимир Савович таки вміє дивувати!
Книга чи то надто геніальна для сприймання пересічним читачем, чи то просто недопрацьована. В останнє мало віриться, все ж таки ми маємо справу з досвідченим світочем сучасної української романістики. Я скоріше назвала б це експериментом у пошуку нових жанрових форм. Хай там як, але починати  знайомство із творчістю Володимира Лиса з цього роману я не раджу.
Коли читаєш книгу, є враження, що складаєш пазл, у якому не вистачає деталей. До останнього рядка, я жадібно ковтала кожне слово, наївно сподіваючись, що ось-ось  потрібні "пазлики"знайдуться і закриють прогалини в сюжеті, але марно. В результаті маю відчуття розгубленості, неясності і якоїсь ...образи, чи що?  Розгортаєш книгу, щоб  легко і невимушено провести час, а тут тобі на — сюжетна головоломка, перестрибування в хронології і складність світобачення людей із психічними розладами.  Не дивно, що  більшость прихильників творчості Лиса розчаровані книгою. У мене ж враження неоднозначні.  Казати, що книга погана чи хороша не буду. Вона оригінальна, вона захоплююча, вона віє свіжим повітрям і сучасністю. Те, що треба для шукачів чогось нового й незвичайного. Мене відштовхує не ця своєрідна мозаїчність сюжету, а характери героїв. Адже серед них немає жодного порядного, жодного, хто б не порушив мораль(часом і закон). Від цього здається, що і у самого роману моралі нема. Незрозуміло, що хотів сказати автор. Принаймні мені не зрозуміло. І хоч відсутність позитивних героїв далеко не вперше зустрічається у художній літературі, читати все ж було трохи бридко, проте, як не дивно, захопливо.
Роман "В'язні зеленої дачі" дивний, заплутаний, незрозумілий, але, чорт візьми, — як же складно від нього відірватися. А хіба не це головне у художній прозі?