Езоп (6-е століття до нашої ери)

Як жанр епосу пов'язують із іменем Гомера, так жанр байки - з Езопом. Історія його життя рясніє легендарними подробицями (каліка, раб походженням із Фригії чи Фрагії). Від Геродота дізнаємося, що Езоп жив за часів єгипетського царя Алеасиса (570-526 роки до нашої ери), а загинув у Дельфах - місцеві жителі скинули його зі скелі через виниклі між ними чвари.

"Вовк і Ягня". Вовк побачив Ягня і хотів знайти якийсь привід, щоб його з'їсти. На всі докори Вовка Ягня змогло знайти доречні відповіді, але Вовк сказав йому: "Хоч як би ти не виправдовувалось, я все одно тебе з'їм".
Мораль цієї байки така: перемога завжди на боці сили. Це "вовча правда".

"Крук і Лисиця". Головними героями байки є Лисиця і Крук, який сидить на дереві зі шматком м'яса. Лисиця намагається хитрістю забрати у нього м'ясо і для цього вихваляє його велич і красу, каже, що йому годиться царювати над птахами, але, на жаль, йому бракує голосу. На що Крук хотів заперечити Лисиці, каркнув - і випустив м'ясо.
Байка висміює нерозумних людей, які легко піддаються на лестощі.

"Мурашка і Цикада". У байці розповідається про безвідповідальну Цикаду, яка прогуляла весело літо і нк заготовила собі харчів. А тепер вона умовляє працьовиту Мурашку дати їй поїсти. На що Мурашка їй відмовила і відповіла: "Якщо ти співала влітку, то потанцюй узимку".
Байка висміює такі людські вади, як лінощі і безтурботність.

"Хліборобські діти". Хліборобські діти не мирилися між собою. Батько часто вмовляв їх жити в злагоді, але слова не допомагали. І тоді хлібороб вирішив вплинути на дітей дієво. Наказав принести в'язку різок і зламати її. Силкуючись, діти не змогли цього зробити. Батько тоді наказав дітям розв'язати в'язку і дав кожному по різці, яку вони легко переломили.
Байка навчає людей завжди жити в дружбі, мирі й злагоді.

У байках через образи тварин, птахів, предметів відтворюються моральні якості людини. Але про це говориться не прямо, а приховано, алегорично, так, як це робив Езоп, тому й такий спосіб замаскованого висловлення думки за допомогою натяків, іронії, алегорії називають езопівською мовою.
Багато байкових сюжетів беруть початок у давньоіндійському зводі міфів "Джатака". Ці оповідання мали широку популярність і пізніше перекочували до Європи, де їх використовували байкарі не тільки античні, а й новіших часів (зокрема, Лафонтен, Глібова і Крилов). 1859-го року німецький учений Т.Бенфей висунув ідею міграції сюжетів, або мандрівних сюжетів, яка не втратила свого значення й досі.