4 Мабуть не моє

Зробила собі подарунок від Книжкового Клубу: замовила два подарунки з підбіркою від редакції по дві книги сучасніх авторів в кожному.
Ця книга була однією з чотирьох.

Мова справді чудова, приємно читати. Ємоційно правдиво і гарно передано. Ідея з листами явно навіяна "П.С. Я кохаю тебе", де померший від лейкемії чоловік, слав своїй дружині кожен місяць листа, виводячи її з депресії і даруючи життя знову. Тут мати померла, походу теж від лейкемії, залишає теку з листами на кожен день народження її любої дитини. Дитині співчуваєш і в любов матері віриш, тому що автор діями показала їх взаємодію, особливо в останні місяці життя

Спираючись на свій досвід книг про життєвий досвід вигрібання морального з різного роду ям життя, різними людьми і те як їх звідти витягують чи вони самі звідти вибираються... На 40 сторінці книги розумію зараз, що не буде викарапкування - віє життевою нескінченною помийкою. Корисно таки "помийки" читати, розбирати, аби уникнути чи виправити щось подібне в своєму житті. Особливо для молоді. Тільки я не впевнена, що мені вона потрібна. Або чи мені треба її читати підряд, замість урівків тут й там. Зараз також багато передач про життєві негаразди. Свої ями про нещасття і долю встигла і в шкільній програмі відчитати. Бо деякі речі не змінні і через століття.

Принаймі по листам матері точно пройдуся. А той жах, що я чую буде з початком мачухи і її сина - бажання відсутнє вже. Вистачило "прибирання" тілогрійки батька, щоб зрозуміти, що там більше не чистоти ради було прибирання, а відкопати гроші та золото в схованках. Й що листи можуть не вижити і їх буде героїня клеїти.
Але це покищо теорії на майбутнє при моїй зупинці на 40 сторінці.

А як вже хочетьсься відкласти назавжди.