5

Добре, що світ, де людиноподібна нечисть існує поруч із гомосапієнс, залишається у альтернативній реальності у книжках. Інакше б наші борцуни і борциці за рівність, яку вони звикли міряти, виходячи виключно з генетики, а не здібностей та компетенцій, замахалися би виводити коефіцієнти квот за десятковим логарифмом. «У кожній комісії має буть перелесник – 1 штука, водяник – 1 штука, домовий – 1,5 штуки (бо малий), упир – 0,79 штуки (бо страшний). Стоп, вовкулак забули. Давай спочатку все».

Світ фентезі Світлани Тараторіної з роману «Лазарус» - це такий собі наш, ламповий і теплий фентезі-світ, де відьмочки та мавки цілком офіційно собі тримають дім розпусти (і виплачують податки, між іншим!), у поліції служать вовкулаки, людо-жаби торгують зіллям та викликають душі померлих (ну раптом ви не встигли спитати у почівшєго в бозі дядечка, де ключ від сейфу), а у Раді фракція людоведмедів бореться за місця у комітетах і протистоїть інтригам людей, що позбавили їх вигідного будівельного контракту. Практично ідеальний світ для української нації, на мою думку. Більш рідний, ніж всі ці зальотні піжони ельфи із гномами да орки із ограми.

Погано, що світ, де людиноподібна нечисть існує поруч із гомосапієнс, залишається у альтернативній реальності у книжках. Адже хто краще за нечисть зміг би навчити тому, як уживатися під одним дахом із іншими. Не просто незнайомцями, а принципово іншими.

Ростислав Семків каже, що на макрорівні «Лазарус» - це повний провал. Мовляв, не треба було аж так втискати фентезійний світ у реальний, де котолуп Дмитро Донцов палко деклямує націоналістичні спічі, а людиноподібний Сікорський випробовує перші літальні апарати. Мовляв, краще б авторка залишила кесарю кесарєво, а історію – історикам. Але я із шановним паном Семківом абсолютно не погоджуюсь. Відірваний від історичних реалій світ був би прісним і звичаєвим. Банальним ще одним світом із упирями й чортами. Як же добре, що пані Світлана не слухала великомудрих критиків і написала свого «Лазаруса» саме так, як написала.

Відірватись від книги неможливо, навіть не дивлячись на те, що всі детективні загадки вирішувались грубим рояльним методом. Ті, хто чекають більше детектива, аніж фентезі, уходять, розчаровані «сирістю» інтриги. Ті, хто чекали альтернативної історії, теж плюються. У повному захваті залишаються лише фанати пригод, вовкулаків і зе волкінг дедов. Я особисто пригоди поважаю. Тож 10 з 10 і лише одне питання до пані авторки: чому немає продовження? Світ, у який би я знов із задоволенням поринула!