4 Я продовжую любити Крісті.

І кожен її літературний текст по-своєму.

Одного разу вбивають священника, в якого знаходять дивний клаптик паперу - таємничий список людей. Згодом виявляється, що в переліку всі люди – небіжчики, або з часом ними стають. Важливо, що всі померлі покинули цей світ цілком природньо (від недуг). Все частіше у розмовах випливає назва стародавньої садиби-готелю «Чалий кінь». Подейкують, що там живуть справжні відьми і побутує чорна магія. Як все це пов’язано? І чи вдасться розкрити таємницю численних смертей?

Знову я натрапляю на містичну історію в творчості Крісті. Точніше на містичне підґрунтя, яке є важливим у сюжетотворенні. Якщо в збірці «Останній сеанс» магія була моторошною, часом не поясненою, то у «Чалому коні» не викликає жахливих емоцій. Не страшно. Просто допитливо.

Мені здається, цій історії не вистачило головного героя. Всі персонажі, які є у тексті, мають свій шарм та характер, але конче потрібен харизматичний протагоніст, який би зібрав навколо себе всіх інших. Хочеться, щоб він запам’ятовувався та міг «зачепити». Аби сюжет всіляко повертав до центрального образу, відштовхувався від нього. От і справді, не вистачало своєрідного Еркюля Пуаро чи місіс Марпл. Або їхнього прототипа. Я не можу назвати Марка Істербрука детективом, що веде за собою, і за яким цікаво спостерігати. Можливо, важливим центром історії була й сама вілла «Чалий кінь». Проте будівля (навіть з її жителями) не замінить повноцінного персонажа-детектива, який чудово розставляє все на свої місця.

Найбільше сподобався в книзі подвійний фінал. Ну я це так називаю. Думаєш, що вже кінець, злочинця знайдено, ось-ось добігають останні сторінки книги, а тут – все перевертається догори ногами. І ти дивишся на історію з іншого ракурсу. От таке я шалено люблю. Такий непередбачуваний хід вплинув на сприйняття всього, що відбувалось в цілому.