3.5

Роман – практично дослівна новелізація однойменного фільму дель Торо. З часів перегляду оригіналу, до ознайомлення з книгою у враженнях геть нічого не змінилося. Історія дуже -якби правильно виразитися - естетична, все красиво, поетично, готично, моторошненько, з замахом, але… Але є але. Не вистачило якоїсь глибини у цьому всьому. Ніби і мораль є, і різні соціальні проблеми піднімаються, наче структурно все подано правильно, але.. в кінці такий лупаєш оченятами і сам собі дивуєшся: «І це все? От так просто? Та невже…» І не те, щоб все просто, але якось неправдоподібно, особливо, коли мова про головну героїню. Підозрюю, що в мене головна проблема була саме з нею. Решта персонажів як позитивних так і негативних більш продумані та послідовні, їх легше зрозуміти, відповідно, легше їм співчувати. Але з нашою крихіткою Едіт все не так. Вона вся не така. Вона у нас до спазмів в шлунку боїться тих привидів, яких нібито бачить, але в той же час, сміливо топає їм на зустріч, примовляючи як же вона їх боїться. Виходить якийсь дисонанс. В дитинстві мені теж здавалося, що я спросоння щось там бачила, то то не можна було розіпнутися чотири години, що лишалися до світанку, сидиш паралізований, ані моргнути, ані вдихнути. А тут цілі пробіжки по незнайомому будинку. Дивно.
Проте долю моторошності я, накінець, отримала! За це книзі дякую!