3 Трохи Пєлєвіна, трохи Паланіка… /Немного Пелевина, немного Паланика

"Маленькая девочка со взглядом волчицы,
Я тоже когда-то был самоубийцей...
Я тоже лежал в окрававленной ванне
И молча вкушал дым марихуанны..."
Группа "Крематорий"

(Укр.)
Іноді жалкую за літературною недосвіченістю. Взяла б тоді цю книжку до рук і була б, ну може й в не захваті, але сподобалося б більше. А так читаєш, начебто й непогано, але то вуха Віктора Олеговича стирчать, то, хм… сідниці Чака Фредовича. Така суміш, до речі, письменнику дуже вигідна. З одного боку, можна такого трешу нагнати, щоб читачам аж блювати закортіло, а з іншого – якимось логічним завершенням не перейматися, психодел – чого ж там.
Перша, медична, освіта теж читати заважала. Героям не співчувати хотілося, а як найскоріше почати їх лікувати, більшість - в наркологічному диспансері, а деяких в психіатричному. Хоча, якщо розглядати цю книгу як застереження, то може й непогано вийшло. В сенсі того, що наша свідомість – дуже вразлива штука, від адекватності до повного занурення в хаос – один крок, а на зворотньому напрямку – зяє прірва. І здолати цю прірву вдається лише деяким.
А в цілому: зав’язка інтригуюча, сюжет дінамічний, чоловічі персонажі досить об’ємні та цікаво різноманітні. Дівчатка, щоправда, все ж таки більш схематичні, такі собі «дєвочкі со взглядом волчици», хоч і кожна на свій лад. І мова добра. Для тих же, хто обурюється, що Дереш "ганьбить і паплюжить українську мову", я рекомендую Леся Ставицкая - Українська мова без табу. Словник нецензурної лексики та її відповідників. Обсценізми, евфемізми, сексуалізми … А цю книгу без мату читати й правда важкувато)))

(Рус.)
Мне иногда хочется стать менее начитанной. Прочитала бы я тогда эту книгу и, возможно, восторга бы и не было, но всё равно понравилось бы больше. А так, вроде бы и неплохо, но то уши Виктора Олеговича торчат, то, хм… седалище Чака Фредовича. Такая смесь, кстати, писателю очень выгодна. С одной стороны, можно такого трэша нагнать, что читателям аж блевать захочется, а с другой – каким-то логичным окончанием не заморачиваться, психодел – чего уж там.
Первое, медицинское, образование тоже читать мешало. Героям не сочувствовать хотелось, а побыстрее их лечить начать, большинство – в наркологическом диспансере, но некоторых – в психиатрическом. Хотя, если рассматривать книгу как предостережение, то, в принципе, неплохо получилось. Ещё одно напоминание, что наше сознание – весьма хрупкая вещица, и от адекватности к полному погружению в бред – всего один шаг, а вот в обратном направлении уже зияет пропасть. И преодолеть эту пропасть под силу единицам.
А в целом: завязка интригующая, сюжет динамичный, мужские персонажи – довольно объемны и разнообразны. А вот девушки – немного схематичны, все - эдакие «девочки со взглядом волчицы», хотя и каждая на свой лад. И язык хорош. Для тех же, кто возмущается, что Дереш "ганьбить і паплюжить українську мову", я рекомендую Леся Ставицкая - Українська мова без табу. Словник нецензурної лексики та її відповідників. Обсценізми, евфемізми, сексуалізми . А то ведь эту книгу без мата читать и правда тяжеловато)))