2.5

Його звали Рейнмаром із Беляви, прозваним Рейневаном. І він був справжнім майстром із... встрявання в різного штибу халепи й пригоди.

- Ой, хлопче, хлопче, - промовив він, хитаючи головою. - Ти стаєш збіса неоригінальним. У тебе всі клопоти на один копил. Усі твої проблеми, дозволь мені назвати це по-вченому, feminini generis.

Вся суть саги про Рейнмара - у цих двох цитатах. Він дійсно майстер потрапляти в халепи, при чому всі його негаразди трапляються через жінок. Якщо спочатку це було цікаво, то на третій книзі вже почало діставати. Кожні декілька сторінок він потрапляє в нову халепу, то один, то другий, то третій пан вимагає від нього щось шантажем: "Зроби це для мене, а я тобі допоможу". Неначе він супершпигун, а не звичайний медик, що спокусив чужу жінку, наче на ньому весь світ зійшовся. Всі знають його в лице, та кожен щось вимагає. А найдурніше те, що ніякої допомоги він не дочекається, та й своїми силами не вирішить найголовнішу проблему, яка просто перекреслила все його життя.
Навіщо було кидати на Рейневана стільки перешкод, чому потрібно було весь час його затримувати? щоб отримати те, чим закінчився 18 розділ?! Нащо так чинити?! Це надто жорстоко...
Ще одним мінусом для мене стала "картонність" персонажів. 90% героїв просто ніякі - є лише і'мя, при чому, якщо його не назвати то по вимові ти й не впізнаєш, про кого йдеться. Навіть гг став "картонним", про того самого Стінолаза було цікавіше читати, ніж про нього.
І кожен цей "паперовий" вельможа спочатку кричай Реневанові "Нікуди ти не поїдеш, поки не виконаш те, що мені треба" або "Мене не обходить, що там тобі треба". Зате потім всі, як один посилали йому співчутливі погляди... То де була ваша клята обіцяна допомога?!
І на додачу, тут, навіть у порівнянні з попередніми книгами, забагато крові, смертей та дискримінації за національністю, віросповіданням, статусом та навіть статтю.