4 Вигадані справжні спогади

Не відпускай мене — історія дівчини, що згадує своє життя в школі-інтернаті працюючи опікункою для донорів. Кеті оповідає про всілякі події, інколи навіть інтимні, що трапилися з нею та її друзями; що мали на них сильний вплив в подальшому житті та які привели їх туди, куди привели. Але це не проста школа та й вони не звичайні діти, але про це ми дізнаємось трохи пізніше.

Дивна річ: якось мимохідь, зовсім не помічаючи цього, але досить швидко, опиняєшся серед цих спогадів і відчуваєш, що це було насправді. Повільно по них пливеш, а вони лагідно обіймають тебе й укутують в м’яку ковдру. Навіть промайнула думка, що це може й не таємна книга, але що вона не потрапить до широкого розголосу. Неначе ти її випадково знайшов на пильній поличці, де її полишили багато років тому. Схожі почуття не полишають до самого фіналу.

Та наче все добре, але одна думка також не дає спокою до кінця: “чому всі приймають їхню дійсність”? Відповіді автор не дає. Намагаюся виправдати, що історія якраз не про опір системі, але не можу заспокоїтися. Складно повірити, що взагалі нікого немає в їхньому світі, хто боровся б цією структурою. Начебто вчителі щось роблять, але вони лише намагаються покращити умови життя для дітлахів. В нашій реальності таке неможливо — відразу піднімуть шум в медіа.

Ось це розуміння неможливості не дає поставити найвищий бал, але сама тема доволі цікава. Дуже рекомендую вже старенький фільм Острів 2005-го року, та нову мангу та/або аніме The Promised Neverland, якщо хочете чогось схожого. Можливо те, що історія не про боротьбу, якраз і виділяє її серед вищенаведених.