2

Є книжки, які не залишають по собі нічого – жодного соковитого образу, сюжетного повороту, свіжого історичного факту, влучної фрази. «Мое столетие» – гарний приклад такої книжки.

Задум у Грасса був масштабний – через компактні замальовки з життя різних людей пройти історією Німеччини (і, частково, світу) протягом ста років. Сказати, що задум нездійснений, не скажеш: на думку спадає «Улей» іншого нобелівського лауреата Каміло Хосе Села. Але схожість між двома творами закінчується відразу на етапі задуму.

У Грасса сто замальовок обсягом 3-5 сторінок так і залишилися сотнею не пов'язаних між собою уривків – без об'єднувальної ідеї (крім, звісно, хронологічної послідовності), без наскрізних персонажів, майже завжди без сюжету як такого, без натяку на проробку характерів (або з характерами так блідо прописаними, що вони більше схожі на трафарети), часто без початку і кінця. Все це обтяжено величезним масивом суто німецьких реалій – назв, подій, імен, про значення яких можна лише здогатуватися. Тут уже справедливо буде дорікнути видавництву: безвідповідально випускати таку книжку, не додавши до неї пари десятків сторінок коментарів. Та, підозрюю, навіть з деталізованими коментарями роман лишився б цікавим тільки німцям, для яких сюжети, побудовані навколо слів «Тройханд» чи «Юнгцуг» викликають спогади чи алюзії.

На додаток до перерахованого, Грасс – surprise, surprise – лівак, антиглобаліст, антиамериканіст, виступає проти ядерної енергетики і генної інженерії та носій ще цілого букету дурацьких поглядів. І тому, наприклад, новела, в якій відразу після об'єднання Німеччини вони з друзями з завмиранням серця чекають на результати парламентських виборів – і сумують, що ліві не перемогли, викликала одночасно і сміх, і вселенську втому. Треба бути невиліковним ідіотом, щоб сподіватися на перемогу лівих у колишньому НДР. Тому в особливо суспільно гострих місцях текст навіював закономірні паралелі з не менш глибокими філософськими роздумами Ліни Костенко у «Записках українського самашедшего». Воістину, розумні люди всі різні, а всі довбодятли чимсь надзвичайно схожі.

бкврм