4

«Тисяча й одна ніч», здається, назавжди визначила стилістику східної літератури. І Рушді тут не став виключенням.«Флорентийская чародейка» – повноцінна східна казка з усією належною пишністю, східними солодощами і прянощами, відповідним масштабом в просторі і часі. Місце дії – територія від Флоренції до імперії Великих Моголів (з коротким заходом аж до Америки). Час – кілька століть. Такий крупний план дозволив Рушді переплести з десяток історичних особистостей у єдиний, взаємопов'язаний ланцюжок подій. Знайшлося тут місце і Великим Моголам, Тамерлану і Тимуру, султанам Османської імперії, Амеріго Веспуччі, Макіавеллі, Борджіа і бог знає кому ще. Наскільки при цьому було збережено вірність історичній правді – сказати важко, хоча перелік використаної літератури наприкінці книжки займає цілих сім сторінок.

Легкість, з якою Рушді об'єднує континенти і, здавалося б, такі віддалені одна від іншої епохи, природньо наводить на порівняння з Еко. А та невимушеність, з якою він крутить-вертить історичними фігурами, – Стоппарда.

У ціломо, у Рушді вийшло і цікаво, і достовірно. Єдине, що трохи напружувало, – і це, напевно, ще одна данина «Тисячі й однієї ночі» – зацикленість на темі кохання, яке розлите по всьому роману, не залишаючи майже ніякого місця будь-чому іншому. Хоча і тут не обійшлося без дотепних знахідок. Скажімо, таке: «самая любимая жена, Джодху, не существовала во плоти. Император ее придумал. Другие жены Джодху ненавидели.»

бкврм