4

Немає нічого безсмисленнішого за цікавість особистим життям письменника, як би тобі не подобалися його твори. Чого читача взагалі має цікавити, коли він одружився, з ким спав і коли вступив у партію чи ще якесь лайно. Мене такі подробиці не цікавлять і в житті куди більш близьких людей.

Але біографію прочитав і, власне, не шкодую.

До честі авторів, цей життєопис Стругацьких не страждає на рясні приватні деталі, згадуючи про життєві віхи лише там, це має сенс. Основний упор автори зробили на літературознавчний і, так би мовити, етімологічний аналіз творів. Підхід куди більш корисний, хоча й теж не без недоліків.

Стругацькі, звісно, були продуктом своєї епохи – такими собі класичними радянськими інтелігентами зі зрозумілим напівкомуністичним ідеалізмом, ерудицією в одних речах і повним невіглаством в інших. І все ж талановитий текст тим і відрізняється від тексту такого собі, що в ньому читач знаходить часто зовсім не те, що туди автори вкладали. Автори закликають будувати комунізм, а ти знаходиш там пошуки бога – відомий ефект інтепретації. Скажімо, автори біографії в черговий раз пропонують тлумачення «Улитки на склоне», як певного образу майбутнього, «Мира Полдня», який побудували не зовсім ідеальні люди і тому він пішов не зовсім в той бік. Треба зауважити, що представлена аргументація здалася мені переконливою, хоча, повторюся, мова лише про те, що хотіли сказати Стругацькі, а не те, що там можна побачити.

Власне, соціальна, щільно ув'язана з життям і думами радянської інтелігенції інтепретація і творчого розвитку самих братів Стругацьких, і їхніх творів, є найслабкішим місцем біографії. Так, Стругацькі, писали про те, що турбувало саме їх, у відповідності до «духу часу» – і це дійсно досить чітко відстежується в їхній міграції від перших романтизованих романів до таких складних і в сенсі літературному, і в сенсі філософському побудов, як «Град обреченный» чи «Отягощенные злом». Ну то й що? Наприклад, особисто я навіть під час першого знайомства зовсім не бачив у, скажімо, «Трудно быть богом» натяків на сталінський режим. Скоріше, куди більш універсальні, узагальнені речі – і про суть влади, і про припустимість втручатися в чужу історію (або, якщо завгодно, життя) лише тому, що ти знаєш, як правильно. Як на мене, всю цю соціальність можна прийняти до уваги, але концентруватися на ній означає применшувати значення самих творів. І вже точно такий вузький підхід не дає жодних пояснень, чому твори Стругацьких продовжують читати зараз.

Загалом авторам вдалося уникнути пафосного стилю, на який часто страждають подібні твори. Наприклад, вони відкрито згадують проблеми з алкоголем, що мав Аркадій перед смертю і які вплинули на певне творче уповільнення творчості Стругацьких. Не те, щоб це мало хоч якесь значення для розуміння тексту, але сама відвертість у таких питаннях значення має.

Ще одним слабким місцем біографії є масоване використання спогадів Бориса Стругацького «Комментарии к пройденному», яку я і без того знаю. Розлогі цитати з неї роблять біографію місцями дещо вторинною, переповіданням вже сказаного.

Сумуючи, можу сказати, що прочитати біографію авторів, які справили сильне враження на мене в юності і до творчості яких я досі з повагою ставлюся, було корисно. Але відкриттів я для себе не зробив і наврядчи знову колись візьмуся за життєопис Стругацьких у будь-якій формі і подачі.

бкврм