5

Абе однозначно випадає з загального ряду японських письменників. Напевно, так би писав Кафка, якби він народився у Японії – з такою самою хворобливою реалістичністю описував би повністю абсурдитські ситуації. І ще одне об'єднує Абе з Кафкою – кафкіанська важкість самої атмосфери, куди він поміщає своїх героїв.

В романі «Женщина в песках» цим на фізіологічному рівні дратівливим чинником виступає пісок. Їжа з піском, вода з піском, пісок в одязі, на шкірі, усюди – поступово починаєш буквально відчувати цей пісок на собі. Не буду намагатися визначити, що вкладав Абе в роман, але прочитав я його як гімн несвободі. Дуже важко довго існувати в несвободі і не перетворитися на раба.

Замість піску, в романі «Чужое лицо» Абе вводить інший спосіб пригнітити – тягучими, важкими самокопаннями героя, так що дуже швидко начинаєш сам відчувати себе людиною, якій нещасний випадок спотворив обличчя. Майже відсутністю прямої мови, довгими і хворобливими монологами людини, що відчуває себе відрізаною від світу людей, роман нагадав «Назову себя Гантенбайн» Макса Фріша.

букворм