5 До чого приводить тваринний інстинкт...

Джон Максвелл Кутзее являється сучасним південно-африканським письменником, який вже отримав дві Букерівські премії та є лауреатом Нобелівської премії з літератури. Доволі потужний послужний список. Саме одну із Букерівських премій він отримав за цей твір, за «Безчестя».

Роман розповідає про 52-річного професора Девіда Лур’є, який по своїй сутності є кобелем. Майже кожну жінку він роздягає поглядом і бажає її. Не виключенням стала і його студентка, через роман з якою його потурили з кейптаунського університету. Через сором і безчестя він виїжджає з міста і вирушає погостювати до своєї дочки від першого шлюбу в містечко Салем, де, згодом, стикається ще з однієї проблемою, яка є ще гіршим переживанням, ще одним безчестям. Чи це його карма? Чи це Божа кара за його хтивість? Та він не вірить в Бога, так само як і письменник. Попри всі неприємності, які з ним трапляються, які він приносить, він категорично не ладен змінюватись, не ладен змінювати свої погляди на життя. Та й хто їх змінить в такому віці. Він лишень воліє мирно дожити свій шлях, якнайменше обтяжуючи життя близьких людей. Та кобелине нутро його й там не покидає. Що вже казати, як і на дочку він дивиться з лукавством. Крім того він ніяк не може забути ті швидкоплинні відносини із студенткою. В опері, яку він намагається створити на основі біографії Байрона, в стосунках поета з його коханкою Терезою, він бачить бажане продовження його стосунків із студенткою. Він мріє про неї, він бажає її і хоче щоб і вона його так само бажала. Чи розкаюється він за вчинене, до чого його доведуть ці думи і поневіряння? Все це на сторінках книги. Питань багато і вони залишаються і після роману.

В книзі також піднято питання жорстокого поводження з тваринами. Жорстокого і бездушного поводження. Це знову ж таки особисте бачення Кутзее, адже він підтримує рух за права тварин і являється вегетаріанцем. А головним питанням книги є жорстоке поводження з жінками. Поводження з ними як з річчю. Це проявляється і в хтивості головного героя, який хотів будь що мати кожну жінку, і в ситуації, яка сталася з його дочкою.

Взагалі в цьому творі вирізнити якогось позитивного персонажу важкувато. Всі з якимись тарганами і якось симпатією немає до кого пройнятись. Хіба що батько скривдженої студентки, який прийняв вибачення професора заслуговує поваги.

Книга читається швидко, але важка морально. Адже події, описані в ній, не є нормальними, не є пересічними. Вони висвітлюють пост-апартеїдну Південно-Африканську Республіку в усій «красі», в усій дикості.
Ну і кінцівка…

До речі, по роману знятий однойменний фільм з Джоном Малковичем, тому після прочитання можна порівняти своє бачення із режисерським втіленням.