3

Завжди боюся читати те, чим всі захоплюються - часто розчаровує. Не знаю, чи я така вредіна чи просто забагато чекаю від настільки обговорюваних "шедеврів". В результаті - розчарування. Цим розчаруванням стала книга Оскара Вайльда "Портрет Доріана Грея".

Аж ніяк не збираюся применшувати значущість цього твору. Це було б недоречно. Безперечно, воно рясніє геніальним монологами, тонким гумором, змушує думати і переосмислювати, розбурхує сонний ледачий розум. Що не репліка, то цитата. АЛЕ. Для мене це не художній твір, а швидше якийсь філософський трактат. Збірник оригінальних суджень. Настільки складна мова автора, що я запиналась на кожному абзаці, щоб перечитати знов і "переварити" прочитане. Я не отримала задоволення від прочитання, не отримала очікуваних емоцій.

Я тут задумалась. Як думаєте, легко стати негідником? Та, простіше простого! Досить повірити, що ти винятковий, «не такий, як всі», що загальні принципи не для тебе і що ти можеш дозволити собі все, що завгодно. Тоді свобода перетворюється на справжній бєспрєдєл, а совість зникає невідомо куди. Найстрашніше, коли чимось винятковим вважає себе людина, яка нічого з себе не представляє. Така, як Доріан Грей - слабкий, нерозумний, недалекий, піддається чужому впливу. Все, що у нього є, це краса - тобто, щось зовнішнє, минуще. А совість його заховна десь далеко, на закинутому горищі, під шовковим покривалом.

В ще більшій розгубленості, я опинилась переглянувши фільм за мотивами книжки, режисера Олівера Паркера. Одним словом, фільм-шок. Про те, що сюжет кардинально відрізняється від оригіналу, я взагалі мовчу. Але тааак познущатись над Оскаром Вайльодом :) Окрім суцільних "еротичних" сцен (хоча еротикою там і не пахне), наркоманських оргій, розпусти, випивки, сирості і бруду, я не побачила нічого. Мабуть, найяскравішою плямою фільму, було мальовниче вбивство художника Голуорда, з бризками крові в лице. Ще я зробила для себе величезне відкриття. Виявляється головний герой, Доріан, такий, трохи кольору неба :)

Неприємно розчарувала гра акторів. В книзі Сібіл Вейн - світлий янгол, втілення сонця і чистоти. В фільмі - рижа бестія, що віддалась при першій же нагоді. Доріан Грей, він же Бен Барнс - ну так, красивий, сексі і в деяких моментах хотілось злитись з ним в пристарсному цілунку :)), але на цьому його достойності закінчуються. НЄ ВЄРЮ! :) А от Колін Ферт, то даа. Зіграв він достойно, роль циніка вдалась. Тільки заради нього додивилась фільм до кінця.

Висновок такий: переглянувши фільм, в мене залишилось враження, ніби на мене вилили відро бруду і тепер пошвидше хочеться відмитись. Але. Фільм викликав більше емоцій (хоть і не дуже позитивних), ніж книжка. Ех, за Вайльда обідно... Скажу попсову фразу, але він певно тричі перевернувся в труні...

P.S. Не дивіться фільм о третій годині ночі (так, як це зробила я), буде снитись!!! :)

P.P.S. А що було б, якщо б ви могли зазирнути в очі своїй совісті, якби побачили "лице" своєї душі?