2.5

Раз книжки про Валландера закінчилися, будемо читати що ще є у Манкелля. Ця книжка програє тим, що я вже читала, бо тут забагато Африки і її проблем, але і є психологізм Манкелля, за який я так полюбила його твори. Я слухала аудіокнижку в начитці Ірини Єрисанової.

Луїза - архітектор. Вона завершує роботу на розкопках у Греції і їде в Стокгольм побачитися з сином, але знаходить його мертвим. Поліція встановлює, що він вчинив самогубство, прийнявши велику дозу снодійного. Луїза не вірить у те, що він міг так вчинити і вирішує сама знайти причину його смерті. Виявляється, вона дуже мало знала про його життя, хоча вона думала, що вони близькі. Пошуки приводять її спершу до Австралії, де живе її колишній чоловік Арон, батько Хенріка. Разом вони вирушають до Барселони, де Арон безслідно зникає, а Луїза знаходить ниточку, яка приводить її в Мозамбік. Там їй відкриваються страшні картини бідності і масової захворюваності на СНІД. Хенрік там бував, був шокований рівнем життя і становищем африканців і хотів їм допомогти. Поступово перед Лаурою починає відкриватся життя сина і вона розуміє, чому він пішов з життя.

Ця книга не є детективом, як її описують, тут не так багато дії. Основний акцент на переживаннях матері. І найбільше мені сподобалося те, як Манкелль описує дійсність. Які у Лаури стосунки з батьком: близькі і теплі, дуже дружні; як вона приїхала до колишнього чоловіка і вони об'єдналися, щоб знайти щось про їхнього сина. Як вона з повагою ставиться до подруг сина. Її герої - цілісні, в них є внутрішній стрижень, вони випромініюють впевненість і спокій. Я не раджу нікому читати цю книжку, бо вам вона цілком може не сподобатися. Але у Манкелля є щось, що приваблює мене знову й знову.