4

Ця книжка не про любов. Хоча вона тут присутня. І закохуємося ми у тих, хто змушує відчувати нас живими, адже на якомусь рівні відчайдушно бажаємо бути присутніми у цьому моменті довше. Певно, тому кохання міцно вплетене у канву подій воєнних років і життєвих випробувань. Усе дуже серйозно і трагічно, з елементами відчаю і болю, коли прагнеш того, чого у тебе ще немає, хоч і прямісінько перед тобою, але просто недосяжно.

Четверо абсолютно різних людей волею долі опиняються на усіма забутій віллі у передмісті Флоренції, де у воєнний час розташовувався госпіталь. Та Друга світова, вона нагадує про себе не лише мінами. Молода медсестра Хана і її обгорілий до невпізнанності пацієнт - англієць, а також колишній злодій-шпигун, якого катували нацисти, і індус-сапер продовжують тут своє, сповнене трагізму і гіркоти, але не без звичайних людських почуттів, буття. Їхні долі розкриваються перед читачем поступово і загалом у книзі немає крутих поворотів, але коли «англійський пацієнт» починає розповідати про експедиції в пустелю та історію кохання, спалахнувше на тлі Другої світової війни, відірватися від історії усе складніше, бо врешті-решт саме здатність кохати допомагає героям жити вже у післявоєнний час. Любов — наша єдина надія, навіть якщо вона нас підведе. Навіть більшою мірою саме через те, що вона нас підведе.

Ти закриваєш книгу і думаєш, що усе на світі не має сенсу за винятком того, для чого ми самі вигадуємо цей сенс.