3.5

Я довго думала, як у мене опинилася ця книжка, а потім згадала, що купила на чорну п'ятницю на якабу.

Важко щось про неї сказати, бо книжка дивна. Якщо в книжках існує артхаус, то це він. Оповідає про Бекомберґу - відому психіатричну лікарню біля Стокгольма. Туди потрапив Їм, батько дівчинки Єккі. Вона сумує за ним, дуже часто його навідує. Їм, якого називають Їммі Дарлінг і дуже люблять у лікарні, страждає на алкоголізм і депресії, часто думає про самогубство. Ця лікарня - не звичайна, не така карально-знищувальна, до яких звикли ми. Там пацієнтів дуже люблять, про них гарно дбають, багато чого дозволяють, а лікар навіть вивозить пацієнтів на закриті вечірки.

Якщо сухо описати все прочитане, виходить не дуже гарна картина: зв'язок 14-річної Єккі з одним з пацієнтів, який, як пізніше довідалася Єккі, убив свою дружину, задушив, і під час сексу намагався душити і Єккі. Участь пацієнтів у сумнівних вечірках. Ліберальне ставлення персоналу до пацієнтів, серед яких були і суїцидники, і алкоголіки-наркомани.

Але авторка якось так проникливо все описує, що це все розмите, не таке гостре, це сприймається якщо не як норма, то хоча б спокійно. Оповідь виходить світла, розумієш і прагнення Їммі померти, його неприкаянність, розумієш, що це його вибір - перестати жити. Авторка пише так, що ти отримуєш можливість поглянути на світ очима героїв, інших людей, і ти цей погляд не засуджуєш, а ставишся зі співчуттям.

Ця книжка надто дивна, щоб її рекомендувати, але мені вона сподобалася.