4

"Зачарована Десна" - це шкільна література, вже й не пам`ятаю, якого класу. Ось вирішив перечитати та згадати.
Читаючи цю кіноповість, я наперед думав, "Десь тут має з`явитися лев", або "Ось ПАСХА, а потім повінь, чи навпаки!?". Читав дуже давно і не пам`ятав майже нічого, окрім напевно лева на берегу Десни, і все.
Читалось мені, признаюсь чесно, складнувато, то чи вже по віку мені вже не підходить ця кіноповість, чи то у мене смак інший, не розумію, чесне слово, не розумію, і все. В чомусь, цей твір Олександра Довженко, мене розачарував, і головне, не знаю чому.
Чому? Чому? Чому все так?
Усі ці роздуми, філософія і при цьому ніяких пригод, хоча вони там є, але не такі, що аж зі стільца падаєш, не такі, і все. Якесь занудство Міністерство освіти і науки, українськім школярам підсовує, бере і підсовує свиню, тобто занудство. Не пам`ятаю, як я в дитинстві на це реагував, але читаючи зараз, я зрозумів, що підсовують нам все не повіку, не повіку, беруть і підсовують не повіку. А чому? Грець його знає. Виріс вже я і не розумію нічого, нічогісінько.
Не вбивайте лева! Вбийте бабку, що всіх проклинає у молотвах своїх, негідниця така, а ще бабуся, ух!
Тра-та-та-та-та! І нема лева, а бабка своєю смертю померла, негідниця, ух!
Ось вона українська література, так вона майже вся влаштована. І чим далі, я читаю українських авторів, то тим більше перестаю вірити ... Нема у нас пригод великих, кохання легендарного, а якщо і є, то їх вихваляють тільки купка старих людей, що їх славлять во весь рот, а іншим начхати. Начхати. Беруть і чхають, негідники, ух.

P. S.: Написано у формі українських новел (начитався я їх, ось і вилелося моє недовольство).