4 Людина людині - вовк

Курт Воннеґут знову виявився ідеальним майстром абсурду та невиправним гуманістом. Футуристичні реалії, зображені у Буфонаді, впливають не те що гнітюче, а більше розважають та лякають своєю безтурботністю та легкістю втілення.
Головний герой – Вілбур - вміє лише писати і читати, проте має дефектне мислення. Його ж сестра - Еліза - має чудову інтуїцію, проте так і залишилася неписьменною. Порізно - вони неандерталоїди, а лише при контакті стають абсолютним генієм, здатним вирішити будь-яку нерозв‘язну проблему, як от змінити гравітацію чи вилікувати рак.
Воннеґут в черговий раз перекреслює поняття «human humani lupus est», втілюючи надлюдину в образі брата та сестри, який активний лише при їхньому контакті. Можливо, Воннеґут хотів показати, що саме відчуження один від одного, життя самотою, до якого тягнуться сучасні люди, призведе до кінця світу. Недарма гаслом виборчої кампанії головного героя було «Більше не самотні», а основною політичною реформою стало присвоєння кожному громадянину США випадкового середнього імені. Таким чином кожен отримував практично нову родину і більше не був одиноким.
Курт Воннеґут закликає нас берегти природу та стати достойними дітьми своєї матері.