4

У анотаціях та описах книги часто згадується, що це «гостросюжетний детектив» або «психологічний трилер». І готуючись прочитати роман, ти сам себе вже налаштовуєш, що тут буде багато напружених епізодів, чимало інтриги, перегонів, стрілянини, вбивств та багато іншого. Насправді, у «Звичайній вдячності» все це у незначній мірі є, але відчуття напруженого психологічного трилера точно не виникає.

Головне пояснення цьому – це оповідь, яка ведеться вустами тринадцятирічного героя. Не зважаючи на всі негаразди, для дитини світ – це перш за все пригоди, відкриття та ігри. Тому ця історія досить проста, емоційна, легка для читання. Просто так трапилось, що влітку 1961 року у американському провінційному містечку сталося декілька смертей. І у кожному з цих нещасних випадків головний герой фігурував як свідок або родич/друг померлого/ої.

«Звичайна вдячність» - це сімейна драма, заплутана на безлічі маленьких та великих таємниць минулого. Тут кожен має що приховувати. Батько, який під час війни вчинив щось таке, після чого адвокатську практику вирішив замінити священицьким саном. Мати, яка кохала видатного піаніста та композитора, а вимушена миритись роллю жінки священика. Донька та її хлопець, у яких зовні все чудово, а насправді постійно трапляються невідомі конфлікти. Дізнаючись про це все, головний герой розуміє, що всі його попередні уявлення про свою сім’ю поступово руйнуються.

Ця книга про прощання з дитинством. ЇЇ навіть варто б рекомендувати уводити в шкільні навчальні програми. Одне літо тут по насиченості подій замінює декілька років. Герой вперше зустрічається зі смертю у її різних втіленнях. Інколи вона приходить спокійною, інколи тривожною, інколи – надзвичайно болісною. Але після кожного візиту з’являється просто неймовірна кількість запитань, відповіді на які необхідно знайти. І поки герой здійснює цей тривалий пошук, він непомітно навіть для себе самого стає дорослим.