4.5

Це, напевно, одна із небагатьох п'єс, які мені по-справжньому сподобалися і яку зовсім не хотілося закинути кудись подалі десь на середині історії. Зазвичай мені дуже незручно читати драматичні твори, але сюжет цього не міг залишити мене байдужою.

Професор Гігінс хоче навчити квітникарку Елізу правильної вимови й потім видати її за герцогиню. Але проблема полягає в тому, що можна навчити людину правильно говорити, але неможливо контролювати, що саме вона скаже. Тому діалоги в п'єсі просто неймовірні та дуже смішні.

Еліза — мила, довірлива й недолуга дівчина, яка змогла змінити своє життя. Хоча, як на мене, у неї це вийшло якось випадково, а не за продуманим планом. Еліза — дуже приємний персонаж. А от Гігінс дратував мене протягом усієї історії. Він настільки неприємна людина, що навіть рідна мати попросила його не приходити до неї в ті дні, коли в неї збираються гості. Він — професор, вважає себе інтелігентною та вихованою людиною, але абсолютно не вміє нормально спілкуватися з людьми. Та ще й сліпий до своїх помилок. Проте без цього колоритного персонажа п'єса не була б такою цікавою.

Трохи обірваним мені видалося закінчення. Але в цілому враження дуже позитивні.