4.5

Він казав, що щастя — то вельми химерна річ, але спробувати, безумовно, варто. І відтоді Гессі пробувала.

Що може статись, коли дивний пан запропонує прийняти вам в дар фотокамеру, котра обіцяє робити людей щасливими? Тільки "клац!" і людина, котру спіймає видошукач обов'язкого побачить вогник до своєї мрії, розбурханий вправним порухом, лишень захотіти. Потрібно тільки мати на меті дійсно бути щасливим. Вона — чаклунка.
Що може статись, коли інший Блакитноокий незнайомець подарує книгу, котра відкриє завісу до світу, який давно в тобі жив, а ти пам'ятаєш лишень колір його очей і нічого крім про цього дивака? Нічого, що допомогло б його відшукати і отримати відповіді на запитання, котрих анітрохи не поменшало, після прочитання дивних розділів видання, якого і не було в книгарні...
У цю та іншу катастрофу вміє як ніхто інший потрапляти Гестія Амалія — замріяне п'ятнадцятилітнє дівчисько, котре обожнює книги, затишок, лимонні тістечка, ловити подихи вітру і не втримувати у руках будь-що, що має відношення до дорогого порцеляну і коштовних сервізів (майте на увазі, запрошуючи цю панянку в гості. (пошепки) І я не лише про тістечка ;-) ).
Дивна-дивна-дивна. Її дивацтво і потяг до магії розділяв лише старший брат Аїден, котрий пішов. Його просто не стало, без оцих категоричних думок дорослих про загибель. Гессі знає про те, що він не залишив би її. Тільки не він, тільки не так, нічого не сказавши. Чи не про те свідчить та загадкова книга про "Академію Аматерасу" написану зі слів Історика, про АЇДена і Академію, розділи якої немов вночі пишуться самі, примушуючи букви складатись у містичні події, що нікому не залишать надію вибратись з своєї павутини? Говорить до неї. Хіба це не він намагається протягнути ниточку, щоб захистити, попередити, підтримати у світі, який рухається від доторку її руки, від руйнівного доторку, як вважають? Чи то не його Блакитноокий друг опікується нею, з'являючись у критичні моменти, намагаючись не розколоти все на друзки, підштовхуючи аби повірити, що щось далеке — не завше має бути чужим, і для щастя потрібно іноді геть не те, що здавалось? Допомагає втриматись їй на ногах, коли на тендітних плечах, здається тримається весь світ, що геть не личить простій порядній панянці. Тільки якщо ти дійсно просто панянка, а не Гестія, сестра Аїда. Тоді все не так просто.

І все плутається, наче клубок, що випав з рук додолу...
Автор уміло протягує цю нитку через не менш загадкову книгу у бузковій палітурці від себе до тебе, і вона дзвенить, напружуючись. Викладає все барвистою мовою, з затишком, прекрасними описами, зворушливими істинами, якими просто неможливо насолодитись вдосталь. Хочеться тримати в руках, гріти долоні і доточувати пряжу, щоб не закінчувалось. Бо так солодко.