Сузанно! Я до Тебе бiльше... «Сонячна машина»

  • Аватар пользователя
    venusinhell
    28 февраля 2013

    Сузанно! Я до Тебе бiльше нiколи не прийду. Моя жага лютує, бурею стискає мої кулаки, сповнює моє тiло ридаючим одчаєм. Але я з радiстю пiдставляю себе пiд цю бурю лютi й одчаю. Я не прийду, Сузанно. Моя жага зцiплює зуби й пiдступно, улазливо, полум'яними, палючими фарбами малює менi картини Твого кохання, Твого тiла. Твоєї краси. Моя кров млiє, благальне простягує до мене руки й ридає. Але я з радiстю слухаю ридання моєї мрiючої кровi, Сузанно. Я не прийду. Моя жага, моє кохання плюють у мою гордiсть мужчини, смiються й глузують iз моєї полохливостi, дуростi й смiшностi. Але я з насолодою приймаю i смiх, i глум їхнiй. I яка менi гордiсть, Сузанно, що я з радiстю приймаю їхнiй глум iз своєї дуростi. I яке щастя менi, що я не розумiю Твоєї краси, прекрасна Сузанно! Цiлую Твої нецiлованi мною тепло бiлi груди, вiд яких ридає моя кров, i цiлую Твої насмiшкуватi очi, вiд яких лютує моя жага, цiлую Твої уста, Сузанно, твої проклятi й болючо-податливi уста. Всю Тебе цiлую, Сузанно, але до Тебе не прийду. I знаєш, через що ще не прийду до Тебе? Через те, що кохання не є любов, Сузанно. Кохання - це зойк кровi, це - бездумний, хижий голод тiла, це - наказ вiчностi, яка не допускає опору собi. Але кохання саме себе пожирає, як вогонь, i, коли задоволене, лишає по собi нудний, непотрiбний попiл. Любов - це iнше лице вiчностi, але це - вростання, вгорання одної iстоти в другу. Кохання налiтає зразу, в один момент. I може вiдi йти з такою самою раптовiстю та легкiстю, як i налетiло. Любов приходить пiзно, за коханням, пiсля його ор гiй, пiсля жадних крикiв i лютого, дикого шепоту жаги. Вона ходить тихо, безшумно, з уважним поглядом, з загадковою посмiшкою. Вона приходить в одязi великих страждань, буденних клопотiв, геройської саможертви i дрiбних, порохнявих пригод. Вона приходить непо мiтно, але стає всевладною господинею й вiдходить трудно, з муками, зi смертю. Кохання, слiпе, дике, з поширеними нiздрями, з скрюченими пальцями накидається на все, що може йо го задовольнити. Жадне й ненажерне, воно одночасно може кохати двох, п'ятьох, стiлькох, на скiльки виста чить у нього вогню. Любов, повiльна, видюща, вростати може тiльки в одну душу, i тiльки одна душа може прийняти всю другу iстоту до кiнця. Кохання кохає тiльки для себе. I коли страждання коханого дасть йому насолоду й задоволення, воно шукатиме тiльки страждання коханого. Любов любить для любого. I коли її страждання дасть радiсть любому, вона розiпне себе для цеi радостi. Кохання є дикий кричущий цвiт, з якого виростає рiдкий рiдкий плiд - любов. Без цвiту нема плоду, але не всякий цвiт дає плiд. Наше кохання, Сузанно, є дикий цвiт, з якого не може бути плоду - любовi. I краще зiрвати й з мукою розтоптати його ногами, нiж викохати з нього гiркий, огидний недоросток. I через те я нiколи бiльше не прийду до Тебе, Сузанно! Прощай. Макс

    128
К следующей цитате