
Сузанна не сiдає поруч iз Максом. Вона спирається спиною об п'єдестал Афродiти, нiби шукаючи в неї оборони й пiдтримки. Мармурова богиня, знеможено вiдкинувши торс назад, з сласно-блаженним усмiхом дивиться згори на Макса. I груди її, живiт i стегна, здається, дихають солодкою втомою. I пiд нею розiп'яла на п'єдесталi матово-бiлi руки, вузькi на кiнцях i широкi та повнi бiля плiч, її приклонниця. У срiбно-бронзовiй блискучiй лусцi, як морська царiвна, вона злегка похитується всiм тiлом, неначе всерединi ще танцюючи бiскаю. I гола, туга, блискуча пiд гарячим свiтлом нога то блискає бiло молочною смугою, то ховається пiд лускою. А очi телицi вогко, свiжо й iронiчно ласкаво не перестають посмiхатись. I раптом Максовi невiдомо з чого пригадується, що в цiй каплицi вiн уперше поцiлував Сузанну. Там, бiля тої групи лесбiйок. I, вириваючись з обiймiв, Сузанна боляче вкусила його за шию. Сьогоднi їй не доведеться кусатись. I взагалi, не доведеться бiльше нi кусатись, нi... - Ну, так от, Сузанно, справа моя дуже коротка. Макс зупиняється, силкуючись подивитись на неї якомога простiше, сердечнiше та спокiйнiше, i, замiсть того, байдуже й недбало примружує очi. - Нам треба рiшуче й остаточно попрощатись i розiйтись, Сузанно. Сузанна, не перестаючи погойдуватись, так само вогко, насмiшкувато й мовчки дивиться на нього. А зi стiн, зi скульптур, з усiх бокiв одверто, настирливо, неначе в змовi з нею, лiзуть в очi йому оголенi, знеможенi, оскаженiлi, раюючi, спочиваючi тiла. I те, що вона, Сузанна, стоїть i дивиться на них, дивиться при ньому, це особливо здiймає душним, нестерпним хвилюванням. Макс заплющує очi. Власне, йому б треба пiдвестись, потиснути їй руку й пiти собi геть, - все сказано. Але тiло млосно, важко лежшь, i нема сил рухнути його. Вiд мовчання Сузанни серце починає глухо, холодно й важко стукатись об груди. - Я жду вiдповiдi.. - одкинувши голову назад, iз заплющеними очима хрипко каже вiн, сам почуваючи сором од своїх дурних, нещирих i зраджуючих його слiв i в той же час напружено ждучи, що робитиме вона. Сузанна помалу, повiльно пiдходить до нього, заходить збоку i, раптом нахилившись, коротким клюючим поцiлунком швидко торкається його уст. I зараз же, вiдхилившись, одсувається й прилипає до стiни, знов погойдуючись. Макс розплющує очi й помалу повертає до неї голову. Згори вниз дивиться мовчазне, смiхотливе, порожевiле лице пiд каскою волосся, а в розрiзi сукнi ритмiчно, нестерпно-бiло рухається сильна, струнка нога. Макс раптом пiдводиться, стає на ноги i, зiтхнувши, простягає до Сузанни руку. - Ну що ж. Коли iншої вiдповiдi нема, треба задовольнятись i такою. Прощай, Сузанно. Вибач менi, коли чим був тобi неприємний, i дякую за все добре вiд тебе.
