Перше тепло, як ліки, помірними дозами,
мляво вливається в вітер нерівним почерком...

Весну можна любити лише за грози.
Весну можна любити лише за ночі.

Сонце червня на спаді нагадує бога,
що помирає, аби відродитися з праху...

Літо можна любити лише за спогади.
Літо можна любити лише за заходи.

Шлях під дощем, за спиною усе залишивши;
мокрі дороги горять ліхтарями і фарами...

Осінь можна любити лише за тишу.
Осінь можна любити лише за хмари.

Синява снігу в плеядах слідів заплутаних,
пізні світанки, коронами інею вінчані...

Зиму можна любити лише за сутінки,
сонні міста і гірке розуміння вічності.