- Ось ти сама людське створінькалятко і ти казати, як огидняво, що велетні їдять людей. Я правий чи лівий?
- Правий, - буркнула Софія.
- Але ж людські створінькала постійново знищують одне одного, - мовив ВДВ. - Стрілявають одне в одного, злітають у небо на літапланах, щоб скидати бомбуляри одне одному на головахи. Людські створінькала завждисто вбивають своїх.
Великий Дружній Велетень казав правду. Безумовно, він мав слушність. І Софія вже й почала сумніватися, чи справді люди кращі за велетнів.
- І все одно, - мовила вона, вперто захищаючи людський рід, - це дуже гидко й неправильно, що ці брудні велетні щоночі вирушають на полювання за людьми. Люди ж ніколи не причиняли їм зла.
- Бідолаховий поросявчик щокожного дня каже те саме, - зауважив на це ВДВ. - Він каже: "Я ніколиво не причиняти людині зла - чому ж вона хоче мене їсти?"
- Ой, лишенько! - зойкнула Софія.
- Людські створінькала робляють правила, які підходять їм самим, - вів далі ВДВ. - Але ці правила не підходять малим поросявчикам.