Місцеві здивувались, звалили Ернста з ніг і надавали по нирках. Він повернувся до табору, мовчки, незважаючи на сміх та підйобки бригади, взяв свою саперну лопатку й пішов назад на зупинку. Бригада, раптом зрозумівши, що малого можуть просто покалічити, стурбовано потяглась слідом. Ернст ішов, уже знаючи, що має відбути все це до кінця, що повинен не відводити погляду, якщо не хоче й далі лишатись салагою-дрочилом, якого всі ганяють за вином і якого не люблять жінки. Він добре розумів, що потрібно готуватись до найгіршого, разом з тим відчуваючи, що погано буде лише на початку, а далі все стане ніштяк.