Рецензии на книги издательства «Крок»

«Життя та інша хімія» – перша книжка Марка Лівіна. Надто сентиментальна, як на мене, трохи простакувата, але з огляду на те, що написана вона 23-річним хлопцем, то судити строго не беруся. В іншому випадку, такий виклад можна було б назвати чистої води графоманством. Але автор трохи підкуповує читача (а доречніше сказати – читачку, бо це не дуже чоловіче чтиво) своєю щирістю. Цього не приховаєш, тож певна симпатія до його роботи все ж виникає.
Щодо сюжету – то він доволі простий і навіть дещо банальний: молодий головний герой переживає втрату коханої дівчини. Персонажів у книжці зовсім незначна кількість. Впізнається, що багато чого Марк написав, як про себе, тобто книжка і дещо автобіографічна. Мабуть, таке буває, коли письменнику бракує багатшого життєвого досвіду для побудови складніших і цікавіших сюжетів. Загалом, це той випадок, коли ми бачимо найпершу більш-менш серйозну пробу пера, яка, втім, не стала проривом чи «пострілом». Натомість, розуміємо, що автору, щоб перестати «хімічити», ще треба «виписатися», а для цього таки треба писати хоч щось і не боятися. «Життя та інша хімія» – ненав’язливе чтиво, яке ідеально підійде для, скажімо, читання в громадському транспорті.

Напевно, цю книгу варто читати лише тим, хто жив на відстані, коли духовна близькість витісняє фізичну, коли секунди стають годинами, а життя - очікуванням. Інші не зрозуміють і скажуть, що це абсурд.
Насправді мені здається, той, хто крізь це пройшов, більше не погодиться на такий "подарунок долі".
Мене вразив глибокий психологізм, здавалося б, юного автора. Він розкриває стосунки з погляду чоловіка й з погляду жінки.
Щось мені підказує, що це реальна історія, адже вигадане ТАК не напишуть.
Гадаю, проблема цих стосунків була навіть не у відстані, а у різних поглядах на життя. Власне, чоловік уже був зрілий, готовий до створення сім'ї, йому хотілося затишку, а дівчина - творча, гамірна. Такі відносини приречені, навіть коли є почуття. Однієї любові замало, у цьому, як на мене, переконалося не одне покоління.
Можливо, чимось таки дійсно нагадує знаменитий на всю мережу роман Януша Леона Вишневського, але тут сюжетна лінія значно простіша.
Тож чим мене взяла в полон книга "Особисто Я, Особисто Тобі", що я її прочитала за день безперестанку? Це, безперечно, манерою викладання думок. Дуже гарно. Все-таки жінка б так не написала. Ніколи і ні за що. Чоловіки-письменники, як і чоловіки-кухарі, знають свою справу. Щоправда, помітило моє філологічне око кілька орфографічних помилок;) Редакторам є над чим працювати.

Відчуття двоякі. З одного боку цікавий мігби вийти світ, при умові, що автор наважився більше на ньому зупинитися. З іншої сторони шалений дизбаланс в самому стилеві: розповідь може 10-ками сторінок залишатися на місці, описуючи всі вудчуття ГГ-їв, а може шалено нестися, після чого складається відчуття незрозумілого калейдоскопу. Ніколи не був проти чуттєвості в романах, але тут , як мені здалося - явно занадто. Сентиментальність чоловічої частини твору зашкалює. На мій погляд , якщо розвинути даний світ, більш глибоко обумовити його проблематику, перенести переживання ГГ хоча б трішки у зовнішній світ із внутрішніх переживань — було б краще. А то виходить, що проблематика яка на початку твору, така і в кінці. Щоб не траплялося з ГГ - їх нічого не цікавить, тільки власні проблеми, що між іншим виглядають зацикленими. Одним словом - "шизофренія", хоча задум цікавий. Оцінка 7/10

Любов не рахує ні часу, ані відданих сил. Любов не живе три роки! Це саме пристрасть, після якої любов або проходить, або ні. Намагайтесь сприймати її як цінність, яку постійно треба оберігати, а не як річ, яку ви отримали і з часом викинете.

Вихід цієї книги на полиці книжкових магазинів викликав ажіотаж серед українських читачів. Книга вийшла ще в 2013 році, але вона і надалі залишається важкодоступною і придбанні, як і після першого тиражу і такий же ажіотаж залишається і донині.
Що ж до самої книги, то дуже добре молодому автору вдалося описати стосунки між хлопцем і дівчиною, але з позиції
психології. Дуже приємний стиль написання- такий ніжний, теплий,світлий та дуже швидкий для сприйняття. Мене книга зачарувала як і сама назва твору...так гарно звучить. Ще дуже сподобалась правдивість і простота цитат та деяких діалогів, які пояснюють любов, пристрасть...Тому " Особисто Я особисто Тобі" раджу прочитати)

P.S "Особисто Я особисто Тобі" прочитано в рамках "Спаси книгу" та "Охота на снаркомонов 2015"

Передусім, почну з того, що з творчістю Марка Лівіна я була знайома ще до цієї книги. Не раз я прослуховувала його чудові монологи " Мені так мало тебе у снах", " Ти не моя трагедія", " Я ставлю "like" на "зараз" і ще безліч інших і завжди в цих монологах я могла почерпнути щось для себе, або й навіть знайти частинку себе. Коли я дізналась, про публікацію цілої книги Марка, звісно що я зраділа, але на жаль я живу в такому місті, де "Життя та інша хімія" й досі не в продажі. І яке ж було моє щастя, коли я змогла замовити її в інтернет магазині.

І ось я відкриваю книгу, ось прочитую першу сторінку і розумію, що цю ніч я проведу саме читаючи. Книга, що поглинає тебе з першого рядка, що тримає тебе в полоні емоцій до самісінького кінця. Чимало я знайшла на сторінках своїх думок, переживань.

Читаючи, я бачила багато думок,моментів, які вже чула, коли читала Ремарка. Момент, коли Соня питає в Марка, чи не дивився він, як вона спить (наприклад). А якщо письменник зовсім і не апелював до Ремарка, а було то все суто його, то велика шана Лівіну, що він мислить якщо не на одній, то на дуже схожій хвилі з оним.
Що стосовно безпосередньо сюжету, то я побачила аналогію з "Злочином і карою" Достоєвського, де в першій частині відбувся сам "екшн", а в другій-розкривається духовний, моральний бік героя.

На одному подиху прочитала я від першої літери, до останньої крапки, увесь цей час хвилюючись за Марка, за Соню і, навіть за Віку.

Тепер я з гордістю можу казати, що маю ще одну улюблену книгу.

На прочитання цього роману (раніше не відомого мені автора) зважилася з двох причин.
По-перше, через ніжну любов до скандинавської літератури, незалежно від жанрів. По-друге, головний персонаж тут - Йоганн Штрунзее, про якого вже знаю з фільму "Королівський роман" 2012 року, де його зіграв давно улюблений Мадс Міккельсен. І саме ці два фактори разом мене і переконали.
Штрунзее - німецький просвітник, лікар, реформатор, який наприкінці 18 ст. став правою рукою юного і напівбожевільного данського короля Крістіана Восьмого, а поступово і фактичним правителем Данії. Штрунзее був фаворитом і коханцем королеви Кароліни Матільди (за тодішніми мірками, нечуваний скандал, який врешті коштував обом дуже дорого, адже "королівський роман" тривав довго і в усіх на очах), але, крім того, жорстким реформатором, який приніс у цю тоді ще провінційну маленьку країну Північної Європи найпрогресивніші просвітницькі ідеї. Як виявилося, навіть надто прогресивні для того часу. Бо наприкінці ті "звичайні люди", за чиї права Штрунзее ідеалістично боровся своїми реформами (відміна кріпацтва, свобода слова, зменшення королівського почту, зняття покарання за сімейну зраду тощо), радо здійняли бунт у Копенгагені, а потім, після здійсненого перевороту, великим натовпом спостерігали його публічну страту на площі (а королеву на той час уже вислали з країни, попередньо відібравши дітей).
Так, у певному сенсі "Візит..." - історичний роман, адже зосереджений на реальному історичному періоді, реальних персонажах і фактах. Але насправді це і психологічний, а почасти й психоаналітичний роман, у якому автор пропонує власну - знову-таки, психоаналітичну - версію хвороби юного Крістіана, і мотивацій його придворних (найбільше - Гульберга і Бранта), королеви і самого Штрунзее, наводячи також шматки реальних листів Вольтера до Крістіана, коментарів Гете, який були великим прихильником Штрунзее і його реформ.
Крім того, це також і роман про волю до влади (за Ніцше), і про жадання як таке - і влади, і іншої людини (фізична хіть, яка часто керує життєвими виборами), бажання свободи (від неуникних обов"язків і наперед заданого життєвого вибору), величі (прагнення залишитися в анналах історії і примусово "викреслити" з неї конкурентів). Наприкінці оповідач іще й натякне, що, хоч Штрунзее надто рано прийшов у данську історію, його просвітницький "вірус" залишився, надалі підточуючи консервативний устрій країни. Тому не дивно, що до всіх цих базових просвітницьких ідей, як знаємо, Європа - і Данія зокрема - повернулася вже в наступні століття.
Ну, і насамкінець скажу тільки, що "Візит" може сподобатися і тим, хто рідко - от, як я, - читає історичні романи. Бо все-таки це не зовсім (і не тільки) історичний роман.