У 2013 році мені попалася книга Мирослав Дочинець про Андрія Ворона. Зібрані в ній висловлювання здалися настільки ємними, а мереживна манера письма настільки захопливою, що я сів і запоєм прочитав всю книгу, практично не знаючи української.
Потім був "Вічник" - дивно глибокий твір, з приголомшливо багатою мовою. Автор чудово модифікував і вмонтував в роман спогади і заповіді столітнього старця з першого твору, які дуже по-домашньому, зсередини, і по-новому розкривали побут, вірування, інтереси древніх слов'ян, і, головне, вручали в дар якусь первозданну мудрість, взяту , здавалося, прямо у матінки-Землі. Однак, ця штучка потрапила мені російською мовою і, читаючи її, я розумів, як втрачає текст в перекладі. І справа навіть не в тому, що перекладачеві не вистачає вокабуляра, суть… Развернуть
Ця книга - ніби бесіда з наставником, якого я так і не зустріла у житті. Мудрим товаришем, який має досвід і говорить простими словами про складні речі.
У цій книжці зібрані поради: дещо ідеалістичні, подекуди наївні, але здебільшого правдиві і глибокі. Бо якби я мала друге життя, я би провела його на природі і все сказане у книжці «Многії літа. Благії літа» Мирослава Дочинця мало б для мене першочергову актуальність.
Мені близька ідея бути ближчими до своєї природи, власної суті. Прислухатися, куди тягне душа.
Моя лежить ближче до власного будинку, маленького садочку, землі і затишку. Тому мені близькі поради, що автор надає у цьому виданні.
Якщо ж ви людина 21 сторіччя і вилазки на природу для вас скоріше кара, аніж бажана необхідність, то ця книжка най почекає на доречніший час.
А всім… Развернуть
Це КНИГА! Настільки мудра, настільки глибока, духовна і благословенна, що коли її читаєш, відчуваєш, як на тебе опускається Божа благодать. Чесно кажучи, у мене мурашки бігли по шкірі, коли я її читала. Начебто прості думки, слова, поради, але за ними - глибинний досвід поколінь. Перечитую її, коли треба порада, коли важко на душі.
Старий щодня ходив у гори і знав, що гора не одна. За кожною відкривається нова й нова вершина. І коли ти піднімаєшся на якусь із них, то думай про неї, а не про другу й третю. Прийде час і до тих. А ти поки що май клопіт з одною. Бідуй з одною бідою.
Дочинець і тут не став оригінальним – книга знову про старого, що живе самітником (подалі від людського ока). Старий та його думи. Історія його життя. Хоча, цього разу події відбуваються не в Мукачево, а ближче до Прикарпаття (опис гір та полонин – дав змогу в уяві відобразити картинку).
І якось осінила мене думка, що автор не виходить зі свого «типажу» героя. Як і Мафтей, як і в “Многії літа. Благії літа” - ГГ – якісь однотипний. Живе та міркує самітником. І не дозволяє плину часу “замилити” душу. Спускається з полонини по сіль, чи інші… Развернуть
Готувалася до сприйняття цієї книги, як до сповіді. Чомусь заздалегідь відчувала, що це не легке читання, не одна з книжок, яка забувається по кількох днях прочитання.
Ця книга - справді сповідь. Розповідь мудрої людини, яка багато про- і пережила. Не сприймала героя як людину похилого віку, бо в це поняття ми зазвичай вкладаємо певну фізичну немічність та віддаленість від життя молодих людей. А ще не замислювалася про те, хто він - реальна людина чи вигадка. Сприймала як реальну. Інакше не виходило.
Ця книга - мудрість, зібрана в одному творі. Про те, як слід і не слід жити. Без повчань і поспіху. Без осуду, скарг, образ - на себе та інших. Якраз те, чого я зараз потребую. Це не про рак, який лікувати грибами. Головне тут - філософія. Але про малину з медом при високому тиску - то… Развернуть
Своєї долі не збіжиш. І не сховаєшся від своєї отрути, вона й так тебе знайде.
Мирослав Дочинець… Читала вже його книги – чи «Многії літа. Благії літа», чи «Булава і серце» - в пам’яті лишилися теплі спогади про автора. Цього разу до рук потрапила «Мафтей. Книга написана сухим пером». Завжди чомусь на неї не вистачало часу, але – вона таки дочекалася! :)
Писати для мудрих – нема потреби, для дурнів – нерозумно. Отже – для себе самого, аби засмакувати розкіш творення, що містить у собі щось із дурня й мудреця. Подив до себе самого…
Перше, обкладинка зроблена доволі інтригуючи. Білий колір в поєднанні з коричневим нижче. Назва Мафтей – вироблена золотими літерами. Перед автором і назвою – етюд, замальовка обличчя. Однозначно професійна робота, так і хочеться почати читати! :)
Друге,… Развернуть
В какой-то момент актеры, музыканты, бизнесмены перестают быть твоими кумирами и примерами для подражания. Когда осознаёшь, что ни деньги, ни положение в обществе, ни слава не приносят душевного покоя и счастья, перестаёшь к ним стремится. И начинаешь присматриваться к людям, которые обладают совершено другими качествами.
Андрей Ворон - наш, родной, карпатский Сократ и духовный гуру в одном лице.
Удивительная история жизни этого человека, его лесная робинзонада и дальнейшая жизнь лекаря и ведуна заставляет понять очень банальные истины.
Что настоящее счастье - в простых вещах.
Что для того, чтобы духовно и морально развиваться, нужно не убегать в Гималаи, а обратить своё пристальное внимание на мирскую суету, природу и на людей.
Что нет ничего ценнее самой жизни.
Этот мудрый человек… Развернуть
«Господи, я прошу не чудес і не міражів, а сили кожного дня. Зроби мене уважним і допитливим, щоб у строкатості буднів вчасно зупинитися на відкриттях і досвіді, які мене схвилювали. Убережи мене від страху пропустити щось у житті. Дай мені не те, що я собі бажаю, а те, що мені дійсно необхідне. Навчи мене мистецтву маленьких кроків.»
Ота всім відома істина, що людина може витерпіти рівно стільки, скільки дає їй бог, мені ніколи не подобалась. Є у ній щось неправильне, нерівномірне.
І роман «Вічник» тому підтвердження.
Андрій Ворон - старець, що переступив межу століття, фігура вигадана. Але це збірний образ українця, що багато чого пережив і бачив на своєму довгому віку.
І тепер, на схилі літ, він має що сказати потомкам.
Ні, він не повчає, він просто розказує історію свого життя, історію… Развернуть
Дуже тепла і добра книга. Здається, зібрані в ній дуже прості думки, всім зрозумілі. Але ж насільки вони влучні і свіжі! Ніякого негативу, тільки світло і тепло. Як від сонця. Читаєш, і здається, пливеш хмаринкою над світом, дихаєш лісовим повітрям, релаксуєш... Развернуть
Читать эту книгу, как попить воды из чистого родника. Как вдохнуть чистый прохладный воздух. Как смотреть на облака. Ничего не навязывается, а предлагается. В таких книгах каждый раз вычитываешь то, что тебе необходимо именно СЕЙЧАС. 10 из 10.
Отже "Лис". Найбільший з творів цієї збірки. (З трьох маленьких оповідань я поки встигла прочитати лише одне) Читати було досить цікаво. Мова автора вельми сподобалась (а для мене це має значення), любов автора до Мукачева сподобалась ще більше. А от щодо сюжету і головного героя не все так однозначно. Доля Лиса, як на мене, така собі суміш з серіалу "Бригада" (який я терпіти не можу) і коронної фрази Мишлаєвського (якого я обожнюю:)) "И прослезился!" Увесь час мене не відпускала думка - а що зовсім ніяк не можна було зробити героя людиною нормальної долі і нормального виховання? Тобто такі - нормальні - герої не цікаві? Або ж тоді він не був би таким багатим і впливовим? Автор намагався донести думку, що в нас чесних, не кримінальних, бізнесменів немає? От красно дякую, без нього ми… Развернуть
Мирослав Дочинець примудрився написати історико-філософську бізнес-книгу про господарство для дітей старшого шкільного віку такою яскравою мовою, що я навіть занотовувала деякі особливо виразні слова.
Надзвичайно захоплююча пригода довжиною у ціле життя - від безрідного ніщо до поважного володаря бізнесу, від байстрюча до радника бургомістра. Кілька країн, десяток ремесел, каторжанин, в'язень та раб, багатій та власник шахт, майстерень та коштовностей. І ціла філософія - чисел, праці та справедливості.
Одна з тих книг, уривки з яких треба перечитувати час від часу та знаходити нові, не почуті досі емоції.
Одна з тих книг, які варто вносити до оці трішки недолугі списки "123 книжки, які ви маєте прочитати ще до того, як зрубаєте свою першу сосну".
Одна з тих книг, які лягають на душу і… Развернуть
Книга насичена діалектизмами і рідковживаними слівцями, причому вас не врятує навіть чотирьохсторінковий «словарик» наприкінці книги — гуглити доведеться ледь не через кожні декілька абзаців.
По сюжету це класична робінзонада, тільки в українських реаліях автор мав можливість закинути героя в ліс, а не на острів. Друга половина книги стає настільки динамічною, що особисто для мене це доказ того, що Андрій Ворон (104-річний старець) — фігура вигадана.
Очевидно, нашим людям в якийсь момент стало не вистачати таких всеохопних інструкцій щодо українського життя, і автор вчасно їх написав. Багато порад та настанов дійсно мають сенс ("Будь собою", "Все, що є природним — красиве", "Немає нічого понад людяність", "Дослухайся до свого серця"), але таку книгу все ж таки варто читати із великою… Развернуть
Сподобалась, багато чого вже знаєш, але нагадати собі, зайвий раз, не завадить.
Прекрасна книга, усім рекомендую!
Важко мені давалася ця книга. Дуже багато часу пішло на те, щоб дочитати її: читала близько 50 сторінок в день. Але це не та книга яку можна прочитати за ніч, тоді просто неможливо зрозуміти всю її суть і глибину, відчути те, що хотів донести автор.
Це книга-потрясіння.«Вічник» – Книга з великої літери. Справжня якісна українська література, якісно нового рівня. Дивовижно, але ніде в книзі ви не відчуєте особистого відношення автора до подій, це – як документалістика.
«Це не просто опис виняткової долі незвичайної людини. Це подарунок долі для того, хто запитує себе: «Хто я, звідки я, для чого я? І куди я йду? Це письмо допоможе віднайти себе й укріпитись у великому переході з нічого у щось» (Мирослав Дочинець).
Тримаймося здорового глузду, поважаймо життя за нами предки, вони… Развернуть
Внимание: перевода на русский язык пока что нет.
Мне хочется сказать, что от автора «Вечника» я ожидала большего, но всё не так просто.
Да, Дочинец написал свою книгу по уже знакомому и оправдавшему себя шаблону: взял всемирно известный сюжет (в «Вечнике» это был «Робинзон Крузо», в романе «Криничар» - «Граф Монте-Кристо»), добавил вечных истин и даже выделил их курсивом, чтобы никто не пропустил, а в конце многое сократил до «було всяке» - и готово! Тем не менее, «Криничар» - не «Вечник», а от «Графа Монте-Кристо» взят скорее сюжет и «ждать и надеяться», чем тема мести. Тут другая история: мы – русины, с нами Бог, вот он за нас и отомстит. Вообще национальности и народности в этой книге – вопрос тонкий, даже подходить страшно. Я не уверена в исторической точности текста в плане… Развернуть
Если Вы знаете украинский, читайте. Это безоговорочный штамп «обязательно к прочтению». Не потому что книга гениальная или уникальная, а потому что это первая действительно украинская книга, которую я прочитала за долгое время. Кстати, именно поэтому я ничего не могу сказать о русском переводе. Это очень сложный текст, я бы не смогла его достойно перевести, а сам русский вариант, гуляющий по Сети, в глаза не видела, но абсолютно уверена, что это уже другая книга. Что я могу сказать о том, чего не читала?
Во избежание непонимания: я пишу по-русски, потому что это мой родной язык. Но сейчас я пищу отзыв на книгу, написанную о моей родной стране. Противоречия здесь нет, не ищите.
В романе намешано мёда с дегтем едва ли не в равных количествах – и это, кстати, делает книгу живой, дышащей. Я… Развернуть
Чимось нагадує "Анастасію" В.Мегре. Так само виникають серйозні підозри з приводу автентичності авторського тексту.
Книга написана без жодного сюжету у вигляді безперервного ряду премудрих порад і настанов з приводу харчування, режиму дня, способу життя і т.п. Подається це все досить хаотично, постійно перескакуючи з теми на тему.
Настанови, які обіцяють зробити Вас здоровими і щасливими базуються, нібито, на величезному життєвому досвіді карпатського довгожителя. Але виглядає наче автор просто зібрав до купи поради з популярних нині журналів про здоров’я і видав таку компіляцію прикриваючись чужим авторитетом. Будь-який лікар Вам скаже, що журнали а-ля "Бабушка", "Дєдушка", "Пантелеймон" і т.д. часто є дуже небезпечними, оскільки не базуються на якихось медичних знаннях, а лише на… Развернуть
Історія життя... Історія людини, яку люди зробили вигнанцем... Історія, яка запросто могла статись з кожним у роки війни.
Вічник описує не тільки своє життя, пригоди, поневіряння , але і ділиться досвідом з читачем. Відкриває істини та досвід набутий протягом всього життя... і робить це настільки просто ніби це звичайні речі...
У мене часто виникало питання, а не будь так, не стань би вигнанцем, став би він тим ким був, дійшов би до тих істин і як склалось би його життя...
Історія читається як пригодницький роман, автор переносить нас то у минуле, то у своє сьогодення, чередуючи це життєвими мудростями... колоритна закарпатська мова робить цю розповідь особливою, така собі ізюминка автора...
Час затрачений на прочитання не буде марно втраченим... побільше би таких правдивих, щирих,… Развернуть
