"«The Citadel» by A.J.Cronin may be recommended as a reading matter for senior course students os special language institutions".
I stared with astonishment: I can read book for senior course students of senior language institutions? Really? Indeed, I can.
Другий після "Дерево Іуди" прочитаний мною роман Арчібальда Кроніна. Інший сюжет, але знайома основа ідеалізм, що розбивається об сувору реальність, нотки трагізму та фатум, приреченість і воля людини зробити свій вибір.
"Цитадель" була написана 80 років тому, проте не втратила своєї актуальності і сьогодні.
Молодий випускник медичного університету Ендрю Менсон подався на роботу у маленьке шахтарське уельське містечко асисентом лікаря, приїжджає туди, оскільки вчився за державний кошт і тепер мусить відпрацьовувати. У Бленелі три лікарі: один досвідчений і розумний, але паралізований після інсульту, другий дурний, проте доволі самодостатній, а третій охочий до наживи. Є ще один асистент хірурга, ніби кмітливий, але не байдужий до чарки. Тож не дивно, що всі обов'язки лягають на плечі двадцятичотирирічного Менсона.
З яким піднесенням, ентузіазмом і завзяттям він приступає до роботи! І яка нелегка ця справа - лікарська практика, тим паче коли нема звідки чекати допомоги чи професійної поради, коли єдина надія лише на себе. Ендрю бореться зі спалахами черевного тифу, приймає пологи, а потім проводить реанімацію новонанародженій дитині, робить операцію під завалами шахти, вивчає вплив вугільного пилу на легені шахтарів, закохується, одружується, ледве виживає за мізерну зарплату і все прагне досягнути професійних висот. Але разом з кар'єрний зростанням, він втрачає покликання, губить талант у привабливому сяйві монет і купюр.
Книга видана 1937 у році, але проблеми медичноі системи, описані в ній, актуальні і нині. Питання сімейної медицини, лікарської етики та професіоналізму.
"Лікар загальної практики - дилетант чи майстер на всі руки? Він можливо закінчив курс двадцять років назад. Звідки йому знати і терапію, і акушерство, і бактеріологію, і всі сучасні досягнення науки, і хірургію? Так, так! Не будемо забувати про хірургію. Такий лікар час від часу пробує свої сили, здійснюючи яку-небудь нескладну операцію в сільській лікарні. Ха-ха! Ну, скажімо, мастоідит... Якщо знайде гній - він рятівник людства. Якщо ні - пацієнта помирає".
Лікарі заохоченні прийняти якомога більше пацієнтів - від цього залежить їхній заробіток, і дарма, що на одного пацієнта вони витрачають всього 2-3 хвилини. Такий собі халтурний, зате швидкісний конвеєр. Або ще краще: продавати ліки у ампулах (маленька прозора скляна посудина і виглядає дорожче, і їх можна "впарити" по кілька штук одразу, а деякі умільці зайшли ще далі - замість настоянок і розчинних форм медикаментів - продавали звичайну воду: гірше від неї всеодно неі всеодно не стане (ефект плацебо не бажаєте?) і тішились , що "допомагає". Або хірург, який не вміє оперувати...Таких прикладів безліч.
картинка OksanaSamusenko
Моральні принципи, гідне життя, професіоналізм і самоповага або вигідне суспільне становище і багатство - нелегкий вибір, але очевидний.
"Тільки те, що дається нам важко, після боротьби, стає по-справжньому дорогим. А те, що пливе до рук, не приносить задоволення."
________________________
Второй после "Древо Иуды" прочитанный мною роман Арчибальда Конина. Другой сюжет, но знакомая основа: идеализм, что разбивается об суровую действительность нотки трагизма, фатум, обреченность и воля человека сделать свой выбор.
"Цитадель была написана 80 лет назад, но актуальна и сегодня.
Молодой выпускник медицинского университета Эндрю Мэнсон едет в маленький шахтерский городок работать ассистентом врача. У Блэнэли три доктора: первый разумный и опытный, но парализованный после инсульта, второй глупый, но самодостаточный, третий - любитель наживы. Есть еще ассистент хирурга, вроде умышленный, но не радушный к алкоголю. Ничего странного, что все обязанности ложатся на плечи двадцати четырехлетнего Мэнсона.
С каким воодушевлением, рвением и энтузиазмом он приступает к работе! И какое не легкое это дело - врачебная практика, особенно если ниоткуда ждать помощи или профессионального совета, когда единственная надежда только на себя. Эндрю борется со сплавами брюшного тифа, принимает роды, проводит реанимацию новорожденному ребенку, делает операцию под завалами шахты, изучает влияние угольного пила на состояние легких шахтеров...влюбляется, женится, еле выживает за крошечную заработную плату и все стремится достичь профессиональных высот. Но вместе с карьерным ростом, он теряет призвание, губит талант в манящим свете монет и купюр.
Книга 1937 года, но проблемы медицины актуальны и по сей день. Она поднимает вопросы семейной медицины, врачебной этики и профессионализма.
«Ваш драгоценный "практикующий врач", этот шарлатан и мастер на все руки?
Он, может быть, окончил курс двадцать лет тому назад. Откуда же ему знать
терапию, и акушерство, и бактериологию, и все современные достижения науки,
и хирургию? Да! Да! Не будем забывать о хирургии. Такой врач время от
времени пробует свои силы, делая какую-нибудь пустяковую операцию в сельской
больнице. Ха-ха! Ну, скажем, мастоидит. Оперирует ровно два с половиной
часа. Если найдет гной - он спаситель человечества. Если нет - пациента
хоронят.»
.
Врачи заинтересованные принять как можно большое количество пациентов - от этого зависит их заработок. И плевать, что они тратят на одного пациента по 2-3 минуты. Такой себе халтурный, но быстрый конвейер. Или еще лучше: продавать лекарства в ампулах (маленькая прозрачная склонная посудина выглядит очень привлекательно и дороже, их можно "впарить" по несколько штук за раз. Некоторые умельцы зашли еще дальше - вместо настоек и жидких лекарственных средств - продавали обыкновенную воду: хуже от нее все-равно не станет (эффект плацебо не желаете?) и радовались, что "помогает". Или как вам хирург, не умеющий оперировать?.. Таких примеров очень много.
Моральные принципы, достойная, честная жизнь, профессионализм и самоуважение или выгодное общественное положение, богатство - не простой, зато очевидный выбор.
Только то, что достается нам тяжело, после борьбы, становится дорого по-настоящему. А то, что просто попадает в руки, не дает удовлетворения.
