«Отже, пасажирами цього рейсу булигероями цієї історії є: сторічний Аллан Карлсон, оголошений невинним, колишній дрібний шахрай Юліус Юнсон, вічний студент Бенні Юнгберг, його наречена — прекрасна Гунілла Бйорклунд, двоє її вихованців — слониха Соня і вівчарка Бастер, брат Бенні Юнг , він же оптовий торговець продуктами харчування Буссе, насамперед дуже самотній комісар кримінальної поліції Ескільстуни Аронсон, колишній ватажок гангстерів Пер-Гуннар Ердін та його мама, вісімдесятирічна Роза-Марі, та сама, що колись, на біду, написала листа синкові, знаходивши на виправленні у в'язниці Халль.»
Коли тобі сто років, це не причина снидіти в будинку престарілих, їсти варені овочі, не вживати алкоголь, і в усьому слухатись ненависну медсестру.
То ж одного дня Алан Карлсон виліз у вікно своєї кімнати в чому був, і зник. Зник для персоналу і поліції, а для читача почалася захоплива і неймовірна подорож майже на століття.
Сто років, чим не привід почати нове життя, а заодно і згадати минуле, сказати без перебільшень, бурхливе і цікаве.
Ну і по старій добрій традиції попадати у різні хм… неприємні ситуації, Алан тут же зіштовхнувся з гангстерами. Ну як зіштовхнувся, випадково, ну точно кажу, без усякої зайвої думки він спер у них валізу, повну грошей.
Ну і почалося. Погоня, втеча, зустріч з новими друзями, в подальшому спільниками. Бандит у відставці, вічний студент, що не закінчив жодного з кількох десятків навчальних закладів, мила дама, що матюкається, як чоботар, і слониха Соня. Так-так, сама справжня слониха, що теж приклала свою дупу до не дуже законних подій. Ще є бандит, який перейшов на світлу сторону, і інспектор поліції, що вибрав темну. А разом вони на одній стороні, якщо шо, Та не питайте пояснень, бо все дуже складно і заплутано.
А столітній дідусь всього лиш вийшов у вікно.
Як колись вийшов у самостійне життя восьмирічний хлопчик Алан.
З тих пір чого з ним тільки не траплялося. Від стерилізації і перебуванні на примусовому лікуванні (ну подумаєш, буває, спалив свій і сусідній будинки) до неймовірних пригод у різних країнах і зустрічі з людьми, імена яких пережили їх самих.
Перед нами промайнуть Сталін і Берія, Трумен і Рузвельт, Черчиль і Джонсон, Мао Цзедун і Кім Ір Сен, де Голль, Франко, а ще науковців, та багато інших відомих людей.
Придивіться добре, біля кожного з них слід нашого Алана, ну натоптав, так натоптав. Від Гулагу до ядерної бомби, від врятування дружини Мао Цзедуна до доведеня до істерики Кім Чен Іра. Приклав руки і до іспанської революції, і до розпаду срср, а ще "за свої сто років я бовкнув зайвого лише двічі: спершу - коли я розповів Заходу, як робити атомну бомбу, а потім - коли те саме виговорив Сходу."
Дуже якісна, добротна така сатира на політику і політиків, прихована ніби під дурненьку історію про столітнього дідугана. Справжній абсурд, але нереальне задоволення.
І вона ще раз доводить, що політика - діло тонке, але дуже брудне. І часом робляться абсолютно безглузді речі. Тому Алан зі своїм діагнозом прекрасно вписувався в неї, причому в любій країні.
«Адже життя так влаштоване, що правильно не те, що насправді правильно, а те, про що той, хто приймає рішення, скаже, що це правильно».
Перевод.
«Итак, пассажирами этого рейса былигероями этой истории являются: столетний Аллан Карлсон, объявленный невиновным, бывший мелкий мошенник Юлиус Юнсон, вечный студент Бенни Юнгберг, его невеста — прекрасная Гунилла Бьорклунд, двое её воспитаников — слониха Соня и овчарка Бастер, брат Бенни Юнг, он же оптовый торговец продуктами питания Буссе, прежде всего, одинокий комиссар криминальной полиции Эскильстуны Аронсон, бывший главарь гангстеров Пер-Гуннарма Эрдин , та самая, что когда-то, на беду, написала письмо сынку, находившемся на исправлении в тюрьме Халль.»
Когда тебе сто лет, это не причина томться в доме престарелых, есть варёные овощи, не употреблять алкоголь и во всем слушаться ненавистную медсестру.
Так что однажды Аллан Карлсон вылез в окно своей комнаты в чем был, и исчез. Исчез для персонала и полиции, а для читателя началось увлекательное и невероятное путешествие почти на столетие.
Сто лет, чем не повод начать новую жизнь, а заодно и вспомнить прошлое, сказать без преувеличений, бурнре и интересное.
Ну и по старой доброй традиции попадать в разные хм… неприятные ситуации, Алан тут же столкнулся с гангстерами. Ну как столкнулся, случайно, ну точно говорю, без всякого плохого намерения, он спер у них чемодан, полный денег.
Ну и началось. Погоня, бегство, встреча с новыми друзьями, в дальнейшем сообщниками. Бандит в отставке, вечный студент, не окончивший ни одного из нескольких десятков учебных заведений, милая дама, матерящаяся, как сапожник, и слониха Соня. Да-да, самая настоящая слониха, тоже приложившая свою задницу к не очень законным событиям. Ещё есть бандит, перешедший на светлую сторону, и, выбравший тёмную, инспектор полиции. А вместе они на одной стороне, если что, но не спрашивайте, всё очень сложно и запутанно.
А столетний дедушка всего лишь вышел в окно.
Как когда-то вышел в самостоятельную жизнь восьмилетний мальчик Алан.
С тех пор чего с ним только не случалось. От стерилизации и пребывания на принудительном лечении (ну подумаешь, бывает, сжёг свой и соседний дома), до невероятных приключений в разных странах и встречи с людьми, имена которых пережили их самих.
Перед нами промелькнут Сталин и Берия, Трумэн и Рузвельт, Черчиль и Джонсон, Мао Цзэдун и Ким Ир Сен, де Голль, Франко, а также учёные и многие другие известные люди.
Присмотритесь хорошо, возле каждого из них след нашего Алана, ну натоптал, да натоптал. От Гулага до ядерной бомбы, от спасения жены Мао Цзэдуна до доведения до истерики Ким Чен Ира. Приложил руки и к испанской революции, и к распаду СССР, а еще "за свои сто лет я сболтнул лишнего только дважды: сначала - когда я рассказал Западу, как делать атомную бомбу, а затем - когда то же самое выговорил Востоку."
Очень качественная, добротная такая сатира на политику и политиков, скрытая будто бы под глупую историю о столетнем дедушке. Настоящий абсурд, но нереальное удовольствие.
И она еще раз доказывает, что политика – дело тонкое, но очень грязное.И иногда делаются совершенно нелепые вещи. Поэтому Алан со своим диагнозом прекрасно вписывался в нее, причём в любой стране.
«Ведь жизнь так устроена, что правильно не то, что действительно правильно, а то, о чем тот, кто принимает решение, скажет, что это правильно».
