Цитаты из книги 哈利波特与死亡圣器

С ней он успеет поговорить потом: у них будут часы, дни, а может быть, и целые годы на разговоры.

Він не міг стримати тремтіння. Помирати, зрештою, не так і легко.

Поволі, дуже поволі, він сів, і відчув себе таким живим, відчув своє живе тіло, як не відчував ніколи досі. Чому він не цінував це диво: мозок, нерви і серце, що стукає в грудях? Це все назавжди зникне... або, краще сказати, він назавжди зникне.

Жах скував його на підлозі, у грудях гупав похоронний барабан. Чи боляче вмирати? Усі ті рази, коли йому вдавалося в останню мить уникнути смерті, він і не замислювався по-справжньому, що воно таке. Його воля до життя завжди була набагато сильніша за страх смерті. А зараз йому й на думку не спадало втекти, випередити Волдеморта. Це був кінець, він це знав, і йому залишилось єдине й неминуче: померти.

Бо іноді, треба думати про щось більше, ніж власна безпека! Іноді потрібно думати про загальне благо!

Ми ж усі люди, чи як? Кожне людське життя однаково цінне й варте рятунку.

Можна що завгодно оголосити реальним, якщо єдина підстава для віри в його існування- те, що ніхто не довів протилежного!

"Де твій скарб, там буде і серце твоє"

Це вони вперше зіткнулися з тим фактом, що повний шлунок сприяє гарному настрою, а порожній викликає сварки й роздратування

Знову те саме: вибирай, кому вірити. А він хотів правди.

Как бы ему хотелось лишиться чувств… Если бы он мог вырвать своё сердце, все свои внутренности, всё, что заходилось рыданиями у него внутри…

- Ага, поехали в Албанию. Страна маленькая, мы ее за полдня обшарим, - саркастически предложил как-то Рон.

“Our headmaster is taking a short break,” said Professor McGonagall, pointing at the Snape-shaped hole in the window.

When, he wondered, had the beast itself last eaten? Surely it would need sustenance before long? And what if, at that point, it realized it had three highly edible humans sitting on its back?

When he did not reply, she gripped his arm. “Harry, he’s taking over the Ministry and the newspapers and half the Wizarding world! Don’t let him inside your head too!”

- Ах, да тетя Мюриэль, познакомьтесь, это кузен Барни. - Еще один Уизли? Вы плодитесь, как гномы.

- А теперь я должен вернуться, да? - Как хочешь. - У меня есть выбор? - Конечно, - улыбнулся Дамблдор. - Мы ведь на вокзале Кингс-Кросс, говоришь? Я думаю, если ты решишь не возвращаться, ты сумеешь... так сказать... сесть в поезд. - И куда он меня повезет? - Вперед, - просто сказал Дамблдор.

The idea of a teenage Dumbledore was simply odd, like trying to imagine a stupid Hermione or a friendly Blast-Ended Skrewt.

все выглядело так, будто он неделями, месяцами, а может быть, и годами во весь опор нёсся вот к этой самой минуте, а теперь вдруг резко остановился, слетев с дороги.