Цитаты из книги ドリアン・グレイの肖像

Чоловіки одружуються з нудьги, жінки з цікавості; ті й ті знаходять розчарування.

… ми взагалі не ладні терпіти людей з тими ж вадами, які є у нас самих.

Нині люди знають ціну всього, хоч не мають і поняття про справжню вартість бодай чого-небудь.

… коли прикро, що про тебе забагато говорять, то ще прикріше, коли про тебе зовсім не говорять.

Немає книжок моральних чи неморальних. Є книжки добре написані чи погано написані.

Чоловік може бути щасливий хоч би з якою жінкою, аби лиш він її не кохав.

Геній живе довше від Краси. Ось чому ми всі ладні на будь-які жертви, аби збагатити свій розум. В шаленій боротьбі за існування ми прагнемо бодай щось мати тривке й постійне і тому хапаємось натовкувати собі голови мотлохом різних фактів у марній надії втримати своє місце в житті.

У звичайному світі фактів ані грішники не зазнають покари, ані праведники не дістають винагороди. Успіх дається дужому, поразка спадає на слабкого.

… пунктуальність — це крадій часу.

Трагедія старості не в тому, що людина стара тілом, а в тому, що вона молода душею.

Ніколи не слід робити чогось такого, про що не можна побалакати після обіду...

… цивілізована людина ніколи не кається в пережитих насолодах, а людина нецивілізована — не знає, що таке насолода.

Людина має душу, і душа ця жах яка реальна. Її можна купити, продати, проміняти. Її можна отруїти або зробити досконалою. Душу має кожен з нас.

Мета життя — розвиток власного «я». Повністю реалізувати своє єство — ось для чого існує кожен з нас. Але в наш час люди стали боятися самі себе. Вони забули найвищий з усіх обов'язків — обов'язок перед самими собою.

… у фраку й білій краватці навіть біржовик може зажити репутації цивілізованої істоти.

Великий поет, справді великий, — найменш поетична істота. Зате пересічні поети — просто чарівні. Що гірші в них рими, то більш мальовничі їхні особистості.

Дрібничкове горе і дрібничкове кохання вперто животіють. Кохання й горе, коли вони великі, гинуть від безмір'я своєї сили.

Повернути власну молодість — значить просто повторити свої нерозважні вчинки.

Адже минуле тільки тим і принадне, що воно минуле!

Самоосуд нам дарує незрівнянну насолоду: коли ми ганимо самі себе, то відчуваємо, що ніхто інший не має права ганити нас. Відпущення гріхів дає нам не священик, а сама сповідь.