Отзывы о книге Молодість

Я поставила низьку оцінку цій збірці. Все просто - вона мені не сподобалась. Пройшло декілька тижнів з моменту прочитання, а я вже забула і назви творів, представлених тут, і навіть їх авторів. Не зачепив жоден твір, окрім хіба "Ганнусі" Олександра Мізерницького. Напевно, варто "пройтись" по кожній історії окремо. В.Вражливий. 1. "Дівчина": Я так і не змогла призвичаїтись до стилю автора. Всі фрази неначе обірвані, часто доводилось перечитувати по декілька разів і самій здогадуватись, що саме мав на увазі автор. А головний герой, Гордій, той і взагалі ніякого враження на мене не справив. Дуже виразно помітно, що автор писав цей твір, коли йому було ледь 20. 2. "Молодість": ні герої, ні мотиви їхнії вчинків повністю не розкриті. Тут є трохи кохання, трохи суперництва, трохи старанно прихованої таємниці. Але ніщо з цього не чіпляє. 3. "Лист до друга": що сподобалось - це зародження почуттів між головним героєм і Зосі, зачепила доля Марії Микитівни. 4. О.Мізерницький "Ганнуся": загалом, досить цікава повість, для тих хто знається на історії України. Особисто мені не все було зрозуміло, але я намагалась більше дізнатись про цю тему. Оце й, напевно, великий плюс цієї історії - змусила подумати, пошукати додаткову інформацію, а, значить, користь вже принесла. Також тут присутній широкий спектр емоцій і почуттів: кохання, зрада, відданість, ненависть, ворожнеча, патріотизм і розгубленість. 5. Є.Плужник "Недуга": охоче вірю, що автор написав свій єдиний прозовий твір на спір. Іван Семенович для мене - антиприклад справжнього мужчини. Весь твір ми бачимо тільки його душевні муки. Так хотілось дати йому ляпаса, зробити щось, щоб він почав ставати нормальною людиною. В реальному житті я б обходила таку людину десятою дорогою, бо він за собою несе лише негатив своєю аморфністю, безініціативністю і ниттям. 6. Ю.Шовкопляс "Геній": задум хороший, втілення - теж на середньому рівні. Можливо, мені було б цікавіше, якби історія була б більш розгорнута, а Тося - не така мовчазна істеричка. Напевне, найбільшим мінусом для мене виявилось те, що я багато очікувала від цієї збірки. Вперше в житті "купилась" на обкладинку і це зіграло зі мною поганий жарт. Більше так не робитиму. Це повністю моє суб`єктивне враження. Можливо, через декілька років візьмусь перечитати і знайду більше плюсів для себе. Та все ж, цікаво було дізнатись, які люди і про що писали 100 років тому. Багато в чому вони і теперішні ми схожі. Скільки б століть не пройшло, а головними для нас залишаються любов, дружба та рідна країна.

Наскільки мене захопила перша книга з серії «Наші 20-ті», настільки ж розчарувала друга. Уточнення – перша-друга не у сенсі дати виходу, а за порядком потрапляння мені у руки. «Жанна-батальйонерка» легко й граючись зім’яла моє уявлення про літературу 20-х, а «Молодість» вєрнула всьо взад. «Жанна» аж пахтить свіжістю, сучасністю та оригінальністю, натомість «Молодість» абсолютно нічим не відрізняється від нескінченого ряду сірої та невиразної літератури, вік якої дуже легко вгадати – це позачасова одноманітність.

Збірка складена з творів 4-х авторів, тут є й коротка проза, є й роман. Визначити за стилем, де закінчується один автор і починається інший практично неможливо. Все воно тягнеться й тягнеться, не залишаючи по собі жодних відчуттів, окрім скуки та нудьги. Згадати через тиждень, що там було у сюжеті, можна лише у останньому творі збірки – у повісті «Геній» Юрія Шовкопляса. І це виключно тому, що абсолютно ідіотська мотивація вчинку однієї з героїнь ще довго потім сидить у голові, наче той вірус. І ти такий міркуєш над цим і постійно рефреном собі думаєш «Галя, Галя, горе, горе. Нашо ж тебе, таку тупу курку, мати родила?».

Основну літеромасу збірки займають два романи: «Недуга» Євгена Плужника та «Ганнуся» Олександра Мізерницького. І якщо «Ганнуся» - це такий традиційно гостро-соціяльний революційно-агітовий роман, де страждання любовні постійно перериваються подіями політично-громадськими. То «Недуга» - це якесь тоскне полотнище про пихвостраждання Івана Семеновича за колінками оперної діви Завадської. Сама Завадська у цей час страждає за інженером Сквирським і так його тим дістає, що той тікає за Урал, бо там нема театру, а це гарантує йому спокій від діви. Між ними ще носяться туди-сюди різні персонажі, хтось також за Завадською, хтось мімакрокоділ, на столі не закінчується карафка із горілкою, у віконці діви постійно горить світло та лунають вибухи сміху. Протягом 215 сторінок дрібнесеньким 8 кеглєм вся ці люди розхитують качєлі «чи є життя на Марсі», у сенсі – чи може пролєтарьят полюбити буржуйку чи це тільки секс, а коли секс – то і є любов, і що робити за Уралом, коли тобі за 30 і ти – діва. Але кохання перемогло, це без сумніву. Адже нещасному Сквирському і за Уралом життя не буде, бо Завадська на останніх сторінках цих пекельних страждань дає останній концерт і вйо за гори, у пошуках чоловіка.

Здається, я собі сплюндрувала перше свідоме враження від Плужника, і це пічяль-пічяль, бо якісь уламки спогадів із шкільної літератури за враження у моєму випадку рахуватися не можуть апріорі.

Щодо самої серії «Наші 20-ті» Видавництво «Темпора», то я ще дам шанс їм виправитися :) – збірки фантастики (йо, українська література сто год тому писала фантастику!) та детективи ще чекають у книгарні, коли я по них прийду.